Жив-Був Дрізд Веремійович. Він звив на дубі гніздо, випарив трьох дитинчат. Занадилася до нього Лисиця Романівна. Прийде й співає:
Цей би дубочек
Ссекти, зрубати —
Сохи, борони лагодити
Так полози гнути! «Удома Дрізд Веремійович?» Він говорить: «Будинку».- «Віддай дитинчати! Не віддаси — дуб хвостом зсічу й саме знімання!»
Дрізд плакав-плакав і кинув їй дитинчати. Вона не з'їла, у ліс віднесла, поклала. Знову йде й так само співає:
Цей би дубочек Ссекти, зрубати — Сохи, борони лагодити Так полози гнути! «Удома Дрізд Веремійович?» Він говорить: «Будинку».- «Віддай дитинчати! Не віддаси — дуб хвостом зсічу й саме знімання!»
Він подумав-подумав — і більше залився сльозами, і віддав друге дитинчати. Лиса пішла й будинку з'їла їх.
У той час летить Сорока Пилипівна, летить і говорить: « Про що, Дрізд Веремійович, плачеш?» — « Як мені не плакати? Лисиця двох дітей віднесла. Прийде й співає:
Цей би дубочек Ссекти, зрубати — Сохи, борони лагодити Так полози гнути! Віддавай, — говорить, - дитя, а не віддаси — дуб хвостом зрубаю й саме знімання». Я думав-думав і віддав...» — «Дурень ти, Дрізд! - сказала Сорока. - Ти б сказав: «Зсічи так їж!»
Тільки що вилетіла Сорока із гнізда від Дрозда, а Лисиця оять біжить по третє дитя. Біжить і співає, проспіває й говорить: «Віддай дитя, а то дуб хвостом зсічу й саме знімання!» — «Зсічи так їж!»
Лисиця стала рубати дерево. Рубала-Рубала — і хвіст відпав. Тоді Лиса заплакала й побігла. Побігла й гово
Рит: «Знаю, хто Дрозда вчив! Я Сороці Пилипівні усе відведу!»
Побігла Лиса так у баби у діжі вимазалася. Лягла на дорогу. Прилетіли Лисові оклевивать ворони й горобці. Та Сорока Пилипівна прилетіла так села на рило. Лисиця-Те Сороку й сцапала.
Отут Сорока-Те їй заблагала: «Матінка Лиса, хоч як мене муч, одному борошном не муч: у козуб не сади й мочалой не плутай, у горщик не опускай!»
А Лисиця заплутала, так погано. Не встигнула вилучити, як Сорока полетіла.