У стародавні роки жили-минулого — по 25 років служили. Бідного брали. Багаті відкуповувалися. Відслужиш 25 років, ідеш на батьківщину й не знаєш: чи живий хто або померли. Тоді залізниць не було. День ідеш, інший, третій, місяць і іншої йдеш, і третій... На службі солдатів привчали чистоту дотримувати.
Ось іде солдат зі служби. Куди не кинь — колом бруд, топили по-чорному. Дивиться солдатів, де б переночувати? Бачить — будинок привітний. Він іде. Та догодив до попа. Відкрили двері попадя й говорить: «Здраствуй, солдатик!» — «Здоров'я бажаю! чи Можна переночувати?» — «Можна, світло». Солдатик увійшов: « Як би у вас поголитися?»
Служниця подала мабоницю. Він зачесався. Солдат-Те він був вимуштруваний, вилужений, ходить ПО кімнаті — топ, топ, топ...
Бачить — на столі книга. Бере. Відкриває книгу й говорить: «Горі вам, що живуть на землі!» А говорить-те співучо, голос-те такий, що хоч на криласі співай. Попадя й говорить про себе: «Ось кого б побрати у зяті-те». Та розв'язала докласти своєму попові. Мов, і дочка-те треба кудись запроторювати, та й зять-те голосистий. А щоб у солдата гроші були, розв'язала побрати його у псаломщики, а колишнього псаломщика звільнити.
Бере солдат іншу книгу й теж співучо: «Горі вам, вавилоняне!»
Приїжджає піп. Попадя до нього: «Бать, у нас солдатик... А вуж який гарний! Грамотний. Ось би його у зяті, у псаломщики б його — і всі б наше було. А то цей псаломщик і гроші бере, та й співати не може — нічого не зрозумієш!»
Ну, ясна справа, сила у бабі. Поставили самовар, винця, і солдатикові: «З дороги йшли. Пожалте з нами откушать!» Сіл. Випили, і солдатикові: «Де служили?» — « У 39-м полку».- «Куди йдете?» — «На батьківщину».- «А хто у вас там?» — «Нічого не знаю — де сестра, де хто».- «Вам, вірно, усе одне, де б не довелося тепер служити?» — « Так, звичайно. Але на батьківщині можна визначитися через товаришів».
Ще по стаканчику розкололи. Та знову: «Слухай».- «Так?» — «Ми прагнемо зробити тобі речення. У зятьки до нас». Солдат у тупику: «Я... як сказати... було б на догоду вам».
Ось виводять її — кров з молоком, те, рє... Вона говорить: «Подобається». Але ж усе у попових руках. Відразу вночі обвінчали, з півчими навіть.
Ранком до попа є мужик, будинок він будує, освятити треба. Приїхав мужик з вином, звичайно: «Водосвяття, панотець, відслужите мені».
До солдата у попа був псаломщик Самсон. Ну, так дали йому звільнення. Та служити довелося солдатові. Згріб солдат усе, що було на весіллі, у оберемок, селі й поїхали.
Приїхали. Мужик говорить: «Трохи закусимо, чи що?» Почастувалися, випили. «Ну, давайте починати», - говорить піп. Та почав: «Миром господу помолимся!» Солдат крекнув. Піп і говорить мужикові: «Дивися, голос якої у зятька-те!»
А солдат пообождал, пообождал, та ще раз крекнув. Не знає, як почина_-те. Піп говорить: «Ну, починай, а голос-те ми твій знаємо!»
Робити нема чого. Солдатик запік швидко, швидко: Сухопарая, сухорлява моя, Хвіст піджала, побігла від мене! Піп не розгубився. Робити нема чого, і підхопив: Ай виндерь, виндерь, калинка моя, У саду ягода малинка моя! Після служби мужик і говорить попові: «Зроду такий закатистой служби не бачив!»
По дорозі піп і говорить солдатові: «Зять, яку ти чортовиння споров?» — «Так адже я нічого не знаю!»
Коли приїхали додому, піп і повідомляє попадю: «Що ж ти набрехала? Зять-Те наш нічого не знає». А попадя: «Учи!»
Що ж? Та вивчив!