Не у якому царстві, не у якій державі був-Жив цар із царицею, і була у них одна дочка, Марья-Царівна. А як умерла цариця, то цар побрав іншу дружину, Ягишну. У Ягишни народилося дві дочки: одна — двоеглазая, а інша — троеглазая. Мачуха не залюбила Марьи-Царівни, послала її пащі коровушку-корівку й дала їй суху краюшку хлібця.
Царівна пішла у чисте поле, у праву ніжку корівкам поклонилася — напилася-наїлася, добре срядилась; за коровушкой-корівкою цілий день ходить, як бариня. День пройшов, вона знову поклонилася їй у праву ніжку, розрядилася, прийшла додому й краюшку хліба назад принесла, на стіл поклала. «Чому сука жива живе?» — думає Ягишна; на інший день дала Марье-Царівнам ту ж саму краюшку й посилає з нею свою більшу дочку. «Доглянь, чому Марья-Царівни харчується?»
Прийшли у чисте поле; говорить Марья-Царівни: «Дай, сестриці, я пошукаю у тебе у голівці». Стала шукати, а сама присуджує: « Спи-Спи, сестриця! Спи-Спи, родима! Спи-Спи, вічко! Спи-Спи, інший!» Сестриця заснула, а Марья-Царівна встала, підійшла до коровушке-корівкам, у правам ніжку поклонилася, напилася-наїлася, добре срядилась і ходить увесь день як бариня. Прийшов вечір; Марья-Царівна розрядилася й говорить: «Вставай, сестриця! Вставай, родима! Підемо додому». - «Охти мені! - взгоревалась сестриця. - Я весь день проспала, нічого не бачила; тепер мати засварить мене!»
Прийшли додому; запитує її мати: «Що пила, що їла Марья-Царівна?» — «Я нічого не бачила». Ягишна залаялася на неї; зранку встає, посилає троеглазую дочерь: « Мабуть-но, — говорить, — подивися, що вона, сука, їсть і п'є?» Прийшли дівиці у чисте поле корівку пасти; говорить Марья-Царівна: «Сестриця! Дай я тобі у голівоньці пошукаю». - «Пошукай, сестриця, пошукай, родима!» Марья-Царівна стала шукати так присуджувати: « Спи-Спи, сестриця! Спи-Спи, родима! Спи-Спи, вічко! Спи-Спи, інший!» А про третє вічко забула; третє вічко дивиться так дивиться, що робит Марья-Царівна. Вона підбігла до корівки, у праву ніжку поклонилася, напилася-наїлася, добре срядилась; стало сонечко сідати — вона знову поклонилася корівці, розрядилася й ну будить троеглазую: «Вставай, сестриці! Вставай, родима! Підемо додому».
Прийшла Марья-Царівна додому, суху краюшку на стіл поклала. Стала мати запитувати у своєї дочки: «Що вона п'є і їсть?» Троеглазая всі й розповіла. Ягишна наказує: «Ріж, старий, коровушку-корівку». Старий зарізав; Марья-Царівна просить: «Дай, дідусь рідний, хоч гузенную кишочку мені». Кинув старий їй гузенную кишочку; вона побрала, посадила її до верее — виріс ракитов кущ, на ньому красуються солодкі ягідки, на ньому сидять різні пташечки так співають пісні царські й селянські.
Почув Іван-царевич про Марью-Царівну, прийшов до її мачухи, поклав блюдо на стіл: «Яка дівиця нарве мені повне блюдо ягідок, ту за себе заміж поберу». Ягишна послала свою більшу дочерь ягід брати; пташки її й близько не підпускають, того й дивися — очі виклюют; послала іншу дочерь — і тієї не дали. Випустила, нарешті, Марью-Царівну; Марья-Царівна побрала блюдо й пішла ягідок брати; вона бере, а дрібні пташечки вдвічі так утроє на блюдо кладуть; прийшла, поставила на стіл і царевичеві уклін віддала. Отут веселим пирком так за свадебку; побрав Іван-царевич за себе Марью-Царівну, і стали собі жити-поживати, добра наживати.
Чи Довго, чи коротко жили, народила Марья-Царівна сина. Захотілося їй батька відвідати; поїхала із чоловіком до батька у гості. Мачуха обворотила її гусинею, а свою більшу дочку срядила Івану-Царевичеві у дружин. Відвертав Іван-царевич додому. Дідок-Пестун встає зранку ранехонько, умивається білісінько, побрав дитину на руки й пішов у чисте поле до кусточку. Летять гусаки, летять сірі. «Гусаки ви мої, гусаки сірі! Де ви младеного матерь бачили?» — « У іншій череді». Летить інша череда. «Гусаки ви мої, гусаки сірі! Де ви младеного матерь бачили?» Младеного матерь на землю скочила, кожух зірвала, іншої зірвала, побрала дитину на руки, стала грудьми годувати, сама плаче: «Сьогодні погодую, завтра погодую, а післязавтра полечу за темні ліси, за високі гори!»
Дідок пішов додому; хлопчик спить до ранку без разбуду, а підмінена дружина свариться, що дідок у чисте поле ходить, усього сина заморив! Зранку дідок знову встає ранехонько, умивається білісінько, іде з дитиною у чисте поле; і Іван-царевич устав, пішов невидимо за дідком і забрався у кущ. Летять гусаки, летять сірі. Дідок окликає: «Гусаки ви мої, гусаки сірі! Де младеного матку бачили?» — « У іншій череді». Летить інша череда: «Гусаки ви мої, гусаки сірі! Де ви младеного матерь бачили?» Младеного матерь на землю скочила, шкіру зірвала, іншу зірвала, кинула на кущ і стала младеного грудьми годувати, стала прощатися з ним: «Завтра полечу за темні ліси, за високі гори!»
Віддала дитини старому. «Що, — говорить, — смородом пахне?» Прагла було надягати шкіри, кинулася — немає нічого: Іван-царевич Спалив. Захопив він Марью-Царівну, вона обгорнула скакухой, потім ящіркою й усякою гадиною, а після всього веретешечком. Іван-царевич переломив веретешко надвоє, пятку назад кинув, шкарпетка перед себе — стала перед ним молода молодиця. Пішли вони разом додому. А дочка Ягишни кричить-реве: «Разорительница йде! Погубительница йде». Іван-царевич зібрав князів і бояр, запитує: «З якої дружиною дозволите жити?» Вони сказали: «З першої». - «Ну, добродії, яка дружина скоріше на ворота скочит, з тієї й жити стану». Дочка Ягишни зараз на ворота взлезла, а Марья-Царівна тільки чапається, а нагору не лізе. Отут Іван-царевич побрав свою рушницю й застрелив підмінену дружину, а з Марьей-Царівною став по-старому жити-поживати, добра наживати.