Служив солдатів у Санкт-Петербургові років дванадцять, і визначили його у ундер-офіцери. Стали випускати солдата у коротку відспустку. А у царя була дочку й бігала невідомо куди. Як цар не намагався довідатися, куди вона бігає, — не міг. Знахарів призивав, усі користі немає.
Відпустили ундера додому; прийшов він, пробув скільки треба — настав час ворочатися. Пішов назад, і довелося болото обходити. «Дай, - думає, - перейду!» Іде болотом і бачить: троє лісовиків б'ються. Він і говорить їм: «Бог допомогти вам битися! Через що справа-те?» — «Ах, служивий, розсуди нас, ми тебе давно чекали! Знайшли ми три речі: скороход-чоботи, шапку-невидимку й торбинку-самобранку. Не знаємо, як розділити». Солдат і говорить: «Добре, ось я з казенної рушниці вистрілю, хто кулю у болоті знайде скоріше, той дві речі одержить». Побрав вистрілив. Лісовики кииулисть за кулею, а він надяг чоботи, шапку-невидимку й сказав: «Торбочка! Із мною!» Та пішов від них у Петербург, поки вони кулю шукали.
Солдат іде й думає: «Тепер я царску дочка укараулю». Пішов до ротного: той прогнав. «Що ти, - говорить, - на поверну смерть підеш!» Він — до батальйонного, і той прогнав. Він — до полковника, той паную доклав. Цар призвав солдата: «Можеш?» — «Можу, ваша величність!» — «Ну, на тобі три дні строку! Гуляй!» Пішов солдатів на базар, погуляв, повернувся до царя тверезий. «Що, погуляв?» — « Погуляв-З, ваша величність!» — «Що ж не п'яний?» — «А служба - те, ваша величність?» — «Ну, добре». Відвів йому кімнату поруч із дочірньої. Через кришталеві двері усе видне, виходить, на ліжко до неї.
Подали солдатові самовар і горілки й прислуг дали. Тільки царска дочка йде повз його кімнату ввечері й говорить: «Дайте служивому дванадцять пляшок столової горілки!» Принесли. Солдат не настільки п'є, скільки у торбинку ллє. Ліг, звалився, прикинувся п'яним, рачки повзе. Уклали його на ліжко. Він одним оком крізь двері дивиться. Ось царска дочка підійшла до нього, полапала, а він сопе як п'яний. Пішла вона у свою кімнату, подзвонила. З'явилася людина. «Принеси мені дванадцять пар черевиків!» З'явилися дванадцять пар черевиків: одні — на ноги, а інші у серветку. Побрала їх під мишку, відкрила під ліжком пастку й у неї пішла.
Солдат надяг чоботи-скороходи, шапку-невидимку — і — за нею. Вона черевики зносить, кине, други надягне, біжить. Солдат — за нею, не відстає: «Торбочка, збирай черевики!» Та приходять у Мідний сад. Солдат думає: «Треба хоч яблучко зірвати». Підійшов до прекрасного дерева, цоп яблуко. Раптом задзвеніли струни, у бубни вдарили, почалася тривога. Дочка царська думає: «Якщо далі піду — довідаються, куди я ходжу. Та із чого така тривога?» Побрала й відвертала. Усю дюжину зносила.
Солдат раніше неї кинувся у постіль і спить.
На інший день знову солдата почастувати здумала царська дочка: послала йому двадцять п'ять пляшок закордонної наливки. Він вилив дев'ять пляшок у торбу й прикинувся, що п'яний. Уночі знову у кришталеві двері дивиться. Ось царська дочка підійшла до нього, бачить, що він спить, задзвеніла у пружину. Вийшла людина й принесла за її наказом двадцять п'ять пар черевиків. Вона побрала одну пару, наділу, інші — у вузол і пішла. Солдат за нею. Приходять обоє у Срібний сад. Захотілося солдатові хоч яблуко зірвати. Цоп два у кишеню! Струни задзвеніли; царська дочка злякалася: «Мабуть, піймають мене, довідаються, куди бігаю.
Дай відвертаю!» А пробігла вона двадцять чотири тисячі верст. Повернулася назад, останню пару надягла й будинку, а солдат раніше неї заліг.
На третій вечір принесли їй сорок п'ять пар, і прибігла вона із солдатом у Золотий сад. Він знову яблуко цоп у кишеню. Струни задзвеніли, царська дочка злякалася, побігла додому, а солдат раніше неї повернувся, знову завалився спати. На інший день царська дочка йому ще провина надіслала, а він прикинувся, що спить міцно. Випросив солдат у царя четверту ніч.
Як ніч прийшла — він знову за нею. А царська дочка веліла собі принести сімдесят п'ять пар черевиків. Пробігли вони Мідний сад, пробігли Срібний сад, пробігли Золотий сад, приходять до вогненного моря, і на ньому коштує вогненна колісниця. Вона села у неї, і він за нею приг: «Торкай, белоногой! Надворі не пізно!» Дочка царська дивує, хто це такий? Переїхали на ту сторону, виходить людина й зводить царську дочку за руки: «Підемо до мене, душенька, у будинок!» А будинок коштує із золотим дахом, неподалік. Ось і солдат за ними. Перша кімната — залу, багато прикрашена. Показала ця сама людина перву кімнату. Та дивуется. Повів у наступну, у одежну. Солдат і говорить, як вони вийшли: «Торбочка, забирай!» Та й забрала. Пройшли одежну, увійшли у посудну. «Ось отут у мене, душечка, золотий посуд». Солдат знову, як вони у розливну ввійшли, говорить: «Торбочка, забирай!» Та тільки стіни залишила, усе один по одному забрала, і останню спальну — і ту. «Що це, - говорить царська дочка, - коли я сідала па коляску, хтось сказав: «Торкай, белоногой! Надворі не пізно!» — «Це тобі, душенька, помстилося. Пора нам вінчатися! Завтра приходь — обвінчаємося». Царська дочка йому й говорить: «Може, я завтра не спізнюся. Якийсь солдат-п'яниця приставлений мене вартувати». Вийшла до коляски, солдат — з нею, і відправилися: «Торкай, белоногой! Надворі не рано!»
А та людина, виходить, пішов у будинок, бачить — немає нічого, одні стіни; обернувся шестиглавим змієм і кинувся у погоню, так вогнем його обпалило. Вийшов він на балкон, ударився про землю й розбився.
Л царська дочка зносила всі черевики, надягла останню пару, квапиться додому. Солдат раніше неї завалився спати. Ранком його не будять; годин у дванадцять надсилають за ним генерала, іти до царя. Приходить солдатів до царя, той запитує: «Що, укараулил?» — «Укараулил. Дозвольте мені очистити у палаці п'ять кімнат!» Очистили. «Велите сенаторів зібрати!» Зібрали. Та став він розповідати: «У перший раз дійшов я до Мідного саду».- «А що б яблучко принести?» — запитав цар. «Извольте, ваша величність!» Побрав і подає мідне яблуко. «У другу ніч був я у Срібному саду».- «А що б яблучко принести?» — «Извольте, ваша величність». Та подав срібне яблуко. «У третю ніч був у Золотому саду».- «А що б звідти яблучко не побрати?» — «Извольте». Подав золоте яблуко. «На четверту ніч приїхав я на вогненній колясці через вогненне море. Агов, торбочка, виймай!» Та полізли з торбочки килими, посуд, одежа, усе, що за морем у того змія було. «Ну, солдат, - сказав цар, - правда твоя: укараулил! Що ж би ти тепер з моєю дочкою зробив?» — «Так що? Велите, ваша величність, повісити, так повішу, розстріляти — розстріляю, а велите одружитися — одружуся».- «Ну, так одружися, солдат!» — сказав цар.
Він і одружився....