Не у якому царстві, не у якому державі жив-був мужик і з хозяюшкою. Живе він багатою рукою, усього у нього досить, капітал гарний має. Та говорять вони проміж собою, сидячи з хозяйкою: «Ось, господарка, досить усього у нас, тільки у нас дітей немає; станемо просити бога, либонь господь нам створить дітище хоча б напоследях, при старості». Стали просити бога, і завагітніла вона, і час прийшов — народила дітище. Пройшов рік, і два, і три роки пройшли, ноги у нього не ходять, а повинне б йому ходити; вісімнадцять років пройшло — усе без ніг сидить.
Ось пішов батько з матір'ю на косовицю забирати сіно, і залишився син один. Приходить до нього злидарський братії й просить у нього милостиньку: «Хозяинушка! Створи дідкові господню милостиньку Христа заради!» Ось він йому й говорить: «Дідок господень, не можу я тобі подати милостиньку: я без ніг». Увійшов дідок у хату. « Ну-Тка, — говорить, — устань-но з постелі, дай мені ковшичек». Ось, взявши, дав йому ковшичек. «Мабуть, — говорить, — принеси мені водиці». Приніс йому води й подає у ручки: «Извольте, дідок господень!» Ось він йому назад і віддає. «Випий, — говорить, — у ковші всее воду». Знову посилає він його за водою: «Знову сходь, принеси інший горщик води». Шедши він за водою за яке дерево не вхопиться — з кореню висмикне. Дідок господень і запитує у нього: « чи Чуєш тепер у собі силу?» — «Чую, дідок господень! Сила тепер у мені є більша: якби затвердити у подвселенную таке кільце, я б зміг повернути подвселенную». Як приніс він інший горщик, дідок господень випив полковша, а іншу половину дав йому випити: сили у нього й зменшилося. «Буде, — говорить він, — з тебе й цієї сили!» Помолився дідок господень богу й пішов додому. «Залишайся, — говорить, — з богом!»
Нудно йому лежати, і пішов він копати у ліс, свою силу пробувати. Та ужахнулся народ, що він зробив, скільки лісу накопав! Ось іде й батько з матір'ю з косовиці. Що це таке? Ліс увесь виритий; хто такий вирив? Підходять ближче. Дружина й говорить своєму чоловікові: «Хазяїн, адже це наш Илюшенька риє!» — «Дурна, — говорить він, — не може наш Илюшенька це зробити; дрібниці, що це наш Илюшенька!» Та підійшли до нього: «Ах, панотець ти наш, як тобі господь створив це?» Ось і говорить Ілля: «Прийшов до мене дідок господень, милостиньку просити став; я йому й відповідаю: «Дідок господень, не можу я тобі милостиньку подати: я без ніг». Ось він до мене й прийшов у хату: « Ну-Тка, говорить, устань-но з постелі, дай мені ковшичек!» Устав я й дав йому ковшичек. «Мабуть, говорить, принеси мені водиці». Приніс йому води й подав у ручки. «Випий, — говорить дідок, — у ковші всее воду!» Випив — і стала у мені сила велика!»
Ось сходяться мужики на вулицю, говорять проміж собою: «Вона який він став сабоний, могутній богатир! - називають отак мужики Іллю. - Бач він наробив яку копати! Потрібне, — говорять, — у місті оголосити про нього». Ось довідався про нього й государ, що є такий сабоний, могутній богатир; призвав його до себе, і здався він государеві, і нарядив його государ у плаття, како випливає. Та здався він усім і служити став добре. Ось і говорить государ: «Сабоний, могутній ти богатир! чи Піднімеш мій палац під кут?» — «Извольте, ваша царська величність! Бажаєш набік, як завгодно підніму його». Ось у царя дочка прекрасна, красуня така, що не можна здумати, ні взгадать, ні у папері пером написати. Та здалася вона йому оченно, і прагне з нею обвінчатися.
Ось якось государ і поїхав у друго держава до короля до іншого. Приїжджає до іншого короля, а у іншого короля теж досить гарна дочка, і занадився до неї змій літати про дванадцять голів, всее її висушив: зовсім перевелася! Ось государ і говорить цьому королеві: « У мене є такий сабоний, могутній богатир, він уб'є змія про дванадцять голів». Король і просить: «Подаруйте — до мене його надішліть». Ось як приїхав він у свою державу й розмовляє зі своєю государинею: « У отакого-те короля занадився змій про дванадцять глав літати до дочки, всее її перевів, иссосал». Та говорить: «Ілля Іванович! Не чи можеш ти послужити, його вбити?» — «Извольте, ваша царська величність, можу; я його вб'ю».
Ось государ і говорить: «На пошті поїдеш і трахтами підеш, так і так-те побереш». - «Я верхи один поїду, подаруйте мені жеребця». - «Увійди у стайню, — говорить йому государ, — вибирай будь-якого». А дочка просить його у іншій кімнаті: «Не їздите, Ілля Іванович; вас уб'є змій про дванадцять голів, не зможете з ним злагодити». Він і говорить: «Извольте залишатися й нічого не думати; я приїду у цілості й у доброму здоров'ї». Пішов у стайню жеребця собі вибирати; прийшов до жеребця до першого, наклав на жеребця руку, той спотикнулся; перепробував усіх жеребців у стайні: на який не накладе руку — усякий спотикається, жоден не удержить. Прийшов до самого останнього жеребця — так, у забросе стояв, — ударив його по спині рукою; він тільки заіржав.
Та говорить Ілля: «Ось мій вірний слуга, не спотикнулся!» Приходить до государя: «Вибрав, ваша царська величність, собі жеребця, слугу вірного». Отпущают його з молебнем, з добрими порядками.
Сіл на доброго коня, їхав чи довго, чи мало, під'їжджає до гори: прекрута, більша гора, і на ній усе пісок; насилу у'їхав. На горі коштує стовп, на стовпі підписано три дороги: по одній дорозі їхати — сам ситий будеш, кінь голодний; по іншій дорозі їхати — кінь ситий, сам голодний; по третій дорозі їхати — самого вб'ють. Ось він побрав та й поїхав по цій дорозі, по якій самого вб'ють; а він на себе сподівався. чи Довго, чи мало їхав лісами дрімучими: не можна глянути — такий ліс! А отут зробилася у лісі єлань така широка, а на ній коштує хатинка. Під'їжджає він до хатинки й говорить: «Хатинка, хатинка! Стань до лісу задом, до мене передом». Хатинка поворотилася, стала до лісу задом, до нього передом. Злазить він з доброго коня й прив'язує його до стовпа. Та почула це баба-яга й говорить: «Хто такий нечема приїхав? Російського духу й дід мій і прадід не чули, а таперьча й сама росіянин дух прагну очьми бачити».
Ось, взявши, ударила вона жезлом по дверям, і двері відчинилися. А у їй у руках коса крива, і прагне вона нею побрати богатиря за шию й зрізати йому голову. «Постій, баба-яга! - говорить він. - Я с тобою поправлюся». Побрав у їй висмикнув косу цю з рук, схопив її за волосся, ударив її й говорить: «Ти б колись запитала, який я прізвища, якого роду і якої поведінки й куди їду». Ось вона й запитує: «Який ви прізвища, якого роду й куди їдете?» — « Мене звуть Ілля Іванович, а їду туди-те». - «Подаруйте, — говорить, — Ілля Іванович, до мене у світлицю». Ось він і пішов до неї у світлицю; вона саджає його за стіл, ставить на стіл страви й напої всякі й потчевает, а дівчину послала лазеньку топити для нього. Ось поїв він і випарився, перестояв у неї доба й збирається знову у шлях-дорогу, куди слід. «Извольте, — говорить баба-яга, — я напишу лист до сестриці, щоб вона вас не торкнула, а прийняла б із честю з гарнішаю... А то вона вас уб'є, як углядить!» Віддає йому лист і проводжає його із честю доброю, гарнішаю.
Ось сідає богатир на доброго коня й поїхав лісами дрімучими; їхав чи багато, чи мало: не можна глянути — такий ліс! Та приїжджає на єлань — така широка єлань, а на ній коштує хатинка наслана. Під'їжджає він до хатинки, і злазить із добра коня, і прив'язує свого добра коня до стовпа. Почула це баба-яга, що він прив'язує до стовпа коня, і закричала: «Що таке? Російського духу й дід мій і прадід не чули, а таперьча й сама росіянин дух очьми прагну бачити». Ось вона вдарила жезлом по дверям; двері отворилася. Та вистачає вона його саблею по шиї; він і говорить: «Ти не могти із мною борсатися! Ось тобі лист сестриця надіслала». Вона прочитала й ухвалює його із честю до себе у будинок: «Подаруйте до мене у гості!» Іде Ілля Іванович. Вона саджає його за стіл і становит на стіл страви всякі, напої й наедки, потчевает, а сама послала дівчину топити для нього лазеньку. Поївши, пішов випарився у лазні. Двоє доби він у їй перестояв, сам відпочив, і добрий кінь його відпочив. Став на добра коня сідати, і проводжає вона його із честю. «Ну, Ілля Іванович, — говорить, — таперьча тобі не проїхати; отут Соловей-Розбійник чекає, на семи дубах у нього гніздо звите, він не допустить на тридесять верст — свистом оглушить!»
Ось він їхав чи довго, чи мало, під'їжджає до того місця, що послишал свист від Солов'я-Розбійника, і як до половини дороги доїхав, кінь його спотикнулся. Ось він і говорить: «Не спотикайся, добрий кінь, вуж послужи мені». Під'їжджає до Солов'я-Розбійникові, він усе свище. Під'їхавши до гнізда, побрав стрілу, натягнув і пустив у нього — і впав Соловей із гнізда. Ось він його на землі й ударив однова, щоб не до смерті вбити, і посадив до себе у корока на сідло, і їде до палацу. Бачать його з палацу й говорять: « Соловей-Розбійник везе когось у короках!» Під'їжджає богатир до палацу й подає папір. Подали королеві від нього папір; той прочитав і наказав його впустити. Ось і говорить король Іллі Івановичу: «Велите Солов'єві-Розбійникові засвистати». А Соловей-Розбійник говорить: «Ви б нагодували й напоїли Солов'я-Разбойничка: у мене вуста запеклися». Ось і принесли йому винця, а він говорить: «Що мені штофик! Ви б бочоночек принесли мені чималий». Принесли йому барило вина, вилили у цебро. Він випив зараз і говорить: «Ще б Солов'єві-Разбойничку дві цеберка, так випив би!» — так уже не дали йому. Та просить король: «Ну, накажи, — говорить, — йому засвистати». Ілля велів йому засвистати, а короля й усе його прізвище поставив до себе під руки, під мишки: « А то, — говорить, — він оглушить вас!» Як засвистав Соловей-Розбійник, насилу зупинив його Ілля Іванович, ударив його жезлом — він і перестав свистати, а то було попадали всі!
Ось і говорить король Іллі Івановичу: «Послужиш ти мені ось отаку службу, як я стану тебе просити? До моєї дочки ось літає змій про дванадцяти голів; як би його вбити?» — «Извольте, ваша королівська величність! Що для вас завгодно — усе зроблю». - « Будь ласка, Ілля Іванович; ось у такому-те години прилетить змій до моєї дочки, так постарайся!» — «Извольте, ваша королівська величність!..» Лежить королевна у своїй кімнаті; о дванадцятій годині й летить до неї змій. Ось і стали вони битися: як не вдарить Ілля, так зі змія голова геть; як не вдарить, голова геть! Билися чи багато, чи мало час, залишилася одна голова; і останню голову з нього збив: ударив жезлом і расшиб її всю. Радехонька ж королевна встала, прийшла до нього і його дякувала; доклала батькові з матір'ю, що вбитий змій: усе-де голови посбивал! Король і говорить: « Дякую тобі; прошу послужити скільки-небудь у мене». - « Ні, — говорить, — я поїду у свою державу». Відпустив його король від себе із честю гарнішаю. Ось він і поїхав знову тою же дорогою. Як приїхав до першої баби-язі ночувати, прийняла вона його із честию; і до іншої приїхав, і та прийняла його із честю із всякою. Приїхав у свою державу й подав государеві від того короля папір. Та государ прийняв його із честию, а дочка государева насилу дождалася: «Ну, тятенька, извольте, я за нього заміж піду». Батько з нею волі не зняв: «Ну, коли завгодно, так мабуть!» Обвенчалися й таперьча живуть.