У деякому царстві, у деякій державі жив-був цар Іван, і у того царя був брат Васабо-Царевич — ні у чому йому щастя не було! Самий цар на нього распрогневался і й вигнав зі свого будинку; з тієї пори й прозвали його нещасним Васабоем-Царевичем; нарешті дійшов він до такої бідності, що не мав у себе навіть нової одежі. Приходить свято — Христов день; напередодні того дня ходить увесь народ пануючи поздоровляти, а цар для того свята дарує кого грішми, кого чому. Ось у саму-таки жагучу суботу йшов Васабо-Царевич кудись по вулиці, і попадається йому назустріч бабка блакитна шапка й говорить: «Здраствуй, Васабо-Царевич! Що ходиш невеселий, що голівоньку повісив?» А він їй у відповідь: «Ах, бабка блакитна шапка! Як мені бути радісному? Приходить етакий свято, усе мають гарну одежу; а я, царський брат, не маю нічого, навіть і розговітися нема чим». - «Мабуть же ти, — говорить вона царевичеві, — до брата Івану-Паную й попроси, щоб він тебе подарував — чим-небудь так подарував».
Васабо-Царевич послухався; увійшов він у царську кімнату, побачив його брат і запитує: «Що скажеш, Васабо Нещасний?» — «Я прийшов до тебе, братик, — сказав Васабо-Царевич, — для отакого свята ти всіх даруєш, а мене ще нічим не подарував». У цей час було у царя багато всяких генералів, і почав цар над братом сміятися, говорить йому: «Чому я тебе, дурня, подарую, чим подарую?» Та виносить йому цар подарунок — сорок сороков чорних соболів, і ще дарує золота на ґудзики, шовку на петельки: «Ось тобі, брат, і подарунок! Зший з нього кожух до христовской заутрені, і щоб у кожному ґудзику було по райському птахові, по коті заморському!» Подякував йому Васабо-Царевич, заплакав і пішов; не радий і подарунку став. Ось він іде так іде по вулиці, і попадається йому знову назустріч бабка блакитна шапка; запитує його: «Чому, Васабо-Царевич, подарував тебе братик?» — «Ой, бабка блакитна шапка! Подарував мені брат сорок сороков чорних соболів, чистого золота на ґудзики й зеленого шовку на петельки; велів зшити до христовской заутрені шубу, і щоб у кожному ґудзику райські птахи співали й коти заморські нявкали». Говорить бабка блакитна шапка: «Іди за мною, Васабо-Царевич! Не тужи й не засмучуйся».
Ідуть вони шляхом-доріжкою, і чи близько, чи далеко, чи низько, високо чи — приходять до палацу Олени Прекрасної; говорить бабка блакитна шапка: «Ти, Васабо-Царевич, залишися за воротами, а я піду до Олени Прекрасної й буду за тебе сватати». Входить вона до Олени Прекрасної й кімнату й каже: «Матінка Олена Прекрасна! Я прийшла сватати тебе за Васабоя-Царевича». Олена Прекрасна запитує бабку блакитну шапку: «А де ж Васабо-Царевич?» Вона відповідає: « Васабо-Царевич залишився за воротами; не спросясь, не сміє зійти». Олена Прекрасна негайно наказала зійти Васабою-Царевичеві, глянула на нього, і він їй досить сподобався; посилала вона царевича у іншу кімнату, давала йому двох слуг і почитала його нареченим своїм; а бабка глубая шапка говорить:
«Ах, матінка Олена Прекрасна! Йому брат подарував на кожух сорок сороков чорних соболів, чистого золота на ґудзики, зеленого шовку на петельки й наказав до христовской заутрені шубу зшити, і щоб у кожному ґудзику співали птаха райський, кричали коти заморські». Олена Прекрасна, вислухавши, відповідає бабці, що усе буде готове. Бабка блакитна шапка распростилась і пішла.
Надвечір Олена Прекрасна виходить на свій ґанків і кричить: «Гой еси, братик Ясний Сокіл, лети до мене нашвидку, час-навремя!» Та ось прилітає Ясний Сокіл, вдарився об ґанків і зробився удал молодець. «Здраствуй, сестриця!» — «Здраствуй, братик!» Яке про що поговорили, посудачили; нарешті Олена Прекрасна сказала своєму братикові: «Я вибрала собі нареченого, Василя-Царевича; зший ти йому кожух до христовской заутрені». Віддає йому сорок сороков чорних соболів, чисте золото на ґудзики й зелений шовк на петельки й приміцно карає, щоб у кожному ґудзику співали птаха райський і нявкали коти заморські й щоб кожух неодмінно був готовий вчасно. «Не турбуйся, сестриця, усе буде зроблено». А Васабо-Царевич того й не відає, що завтра буде з обновою.
Тільки заблаговестили заутреню, прилетів Ясний Сокіл, вдарився об ґанків, зробився удал добрий молодець; сестриця виходить зустрічати брата, а він віддає їй готовий кожух. Подякувала Олена Прекрасна свого братика за таку послугу, відіслала цю одежу до Васабою-Царевичеві й наказала надягти. Зрадів царевич, нарядився й приходить у кімнату Олени Прекрасної. Вона негайно наказала закласти у візок коней, щоб їхати до заутрені; перед від'їздом віддала йому три яєчка: «Першим яєчком похристосовайся із протопопом, друге віддай братові Івану-Паную, а третє тому, хто тобі більше милий; а у церкву ввійдеш — ставай поперед свого братика рідного». Приїжджає він до заутрені й стає, як йому велено, поперед брата. Цар не довідався його, сам із собою думає: що це за людей? Наказує своєму генералові підійти ближче й запитати поучтивіше: хто він такий? Генерал підходить і запитує Васабоя-Царевича: «Цар наказав довідатися: чи цар ви царевич, чи король ви королевич або сабоний, могутній богатир?» Він йому відповідає: «Я тутешній».
На відході заутрені Васабо-Царевич став наперед христосуватися із протопопом; похристосувавшись, віддає йому яєчко; іде потім до брата Івану-Паную й говорить: «Христос воскресе, братик!» Той відповідає: «Воістину воскресе!» Та віддає йому Васабо-Царевич інше яєчко; залишалося у нього ще одне. Виходить він із церкви, попадається йому Алеша Попович: «Христос воскресе, Васабо-Царевич!» — «Воістину воскресе!» Пристає Алеша Попович: «Давай яєчко!» — «Немає у мене», — відповідає Васабо-Царевич, прийшов додому, похристосувався з Оленою Прекрасної й віддав їй третє яєчко. Вона говорить: «Ну, Васабо-Царевич, а я не думала, щоб ти мені залишив яєчко; тепер я згодна вийти за тебе заміж; поїдь просити свого братика на весілля до нас». Васабо-Царевич поїхав до брата; той йому шпарко зрадів. Став Васабо-Царевич просити його на весілля до себе; а брат запитує: «Де ж ти береш наречену?» — «Я беру наречену Олену Прекрасну».
Ось зіграли вони весілля, після того весілля зробив Іван-цар бенкет на увесь світ і покликав брата Васабоя-Царевича із дружиною Оленою Прекрасною. Час приходить на бенкет іти, кличе Васабо-Царевич дружину свою; вона говорить: « Васабо-Царевич! Я так гарна, що боюся, як би мене не изурочили; поїдь краще один». Приїжджає до брата Васабо-Царевич, а той запитує: «Що ж ти один приїхав, а не з дружиною?» — «Вона нездорова, братик!» Ось вони чи багато, чи мало попировали, і, підгулявши, кожний з гостей почав похвалятися; у цього те добре, у іншого інше; а Васабо-Царевич мовчить, нічим не похваляється. Підходить уводити, увести до ладу ньому брат і запитує: «Ти, братик, що сидиш, нічим не похвалишся?» — «Так чому похвалюся я?» — говорить Васабо-Царевич. «Ну, хоч тем похвалися, що дружина у тебе гарна». - « Так, правда твоя, братик, дружина у мене гарна». Раптом підбігає до Васабою-Царевичеві Алеша Попович і говорить: «Ну, уже гарна! Я з нею без тебе ніч спав». Отут усі гості сказали: «Коли ти спав з нею, так мабуть же з нею випарся у лазні й принеси іменне її кільце; тоді ми повіримо. А не принесеш кільця — поведемо тебе на шибеницю». Нема чого робити, пішов Алеша Попович, сам зазасмучувався.
Іде він шляхом-дорожкою; попадається йому назустріч бабка блакитна шапка й запитує: «Що ти, Алеша, так сумний?» — « Як мені не засмучуватися! Похвалився я у царя, що з Оленою Прекрасною ніч переспав; отут усі гості сказали: коли ти з нею спав, так мабуть ж з нею випарся у лазні й принеси іменне її кільце; а не принесеш — велимо тебе повісити». - «Не засмучуйся, підемо із мною!» — говорить бабка. Приходять вони до будинку Олени Прекрасної; бабка блакитна шапка Алешу Поповича залишає за воротами, а сама підлізла у підворіття, зійшла у сіни, глядь — а перстень іменної отут на крамниці лежить: забула його Олена Прекрасна у те саме час, як після відпочинку вмивалася. Сохватила стара це кільце, віддала його Алеше Поповичу так веліла йому зайти на ріку, намочити водою голову, начебто у лазні був. Він те й зробив. Приходить до царя у двір, показує всім іменне кільце. Васабо-Царевич міцно засмутився, негайно поїхав додому й продав Олену Прекрасну купцям за сто рублів.
У місті, куди повезена Олена Прекрасна, помер цар, і тому був клич, щоб усе сходилися у той місто вибирати царя; а царів у них вибирали так: хто ввійде у церкву зі свічкою й коли свіча сама зажевріється, тому й царем бути. Усе перепробували своє щастя, свіча ні у кого не зажеврілася. Олена Прекрасна почува про те й думає собі: «Дай і я піду, спробую свого щастя». Одягається вона у чоловічу одежу, бере у руки свічу і йде у церкву; тільки зійшла у церкву, у їй негайно свіча й зажеврілася. Усе обрадувалися й посадили її на царство. Стала вона царювати й не забула распроведать про свого чоловіка Васабое-Царевичі, де він і як поживає? Довідалася, що він міцно по ній нудьгує, і послала за ним послів. Ось коли він приїхав так розповів, як і що було, Олена Прекрасна догадалася, хто були винуватці їхнього горя, і помирилася із чоловіком.
Послали вони за Алешей Поповичем, і він у всьому їм зізнався, що кільце віддала йому бабка блакитна шапка, а він насказал у царя на Олену Прекрасну навмисно, тому-де, що христосувався він з Васабоем-Царевичем так просив у нього яєчко, а царевич йому не дав. Послали й за бабкою голубою шапкою; коли її привезли, негайно почали допитувати: навіщо вона украла у Олени Прекрасної іменне кільце? «Потім, — сказала, — що ти, Олена Прекрасна, прагла мене напувати-годувати три роки, так не виконала». Отут повеліли Алешу Поповича й бабку блакитну шапку розстріляти, а Васабою-Царевичеві Олена Прекрасна доручила царство, і стали вони жити-поживати так добра наживати.