Жив-Був старий; у нього було три сини, третій - від Іван-дурень, нічого не робив, тільки на печі у куті сидів так сякався. Батько став умирати й говорить: «Діти! Як я вмру, ви кожний по черзі ходите на могилу до мене спати по три ночі», — і вмер. Старого схоронили. Приходить ніч; треба великому братові ночувати на могилі, а йому — яке лінь, яке боїться, він і говорить малому братові: «Іван-дурень! Мабуть-но до батька на могилу, ночуй за мене. Ти нічого ж не робиш!» Іван-дурень зібрався, прийшов на могилу, лежить; опівночі раптом могила розступилася, старий виходить і запитує: «Хто отут? Ти, великий син?» — « Ні, панотець! Я, Іван-дурень». Старий довідався його й запитує: «Що ж больш - від син не прийшов?» — «А він мене послав, панотець!» — «Ну, твоє щастя!» Старий свиснув-гайкнул богатирським посвистом: « Сивко-Бурко, віщий воронко!» Сивко біжить, тільки земля тремтить, з очей іскри сиплються, з ніздрів дим стовпом. «Ось тобі, син мій, добрий кінь; а ти, кінь, служи йому, як мені служив».
Проговорив це старий, ліг у могилу. Іван-дурень погладив, попестив сивка й відпустив, сам додому пішов. Удома запитують брати: «Що, Іван-дурень, чи добре ночував?» — «Дуже добре, брати!» Інша ніч приходить. Середний брат теж не йде ночувати на могилу й говорить: «Іван-дурень! Мабуть на могилу-те до панотця, ночуй і за мене». Іван-дурень, не говорячи ні слова, зібрався й покотив, прийшов на могилу, ліг, чекає півночі. Опівночі також могила розкрилася, батько вийшов, запитує: «Ти, середний син?» — « Ні, — говорить Іван-дурень, — я ж знову, панотець!» Старий гайкнул богатирським голосом, свиснув молодецьким посвистом: « Сивко-Бурко, віщий воронко!» Бурко біжить, тільки земля тремтить, з очей полум'я пишет, а з ніздрів дим стовпом. «Ну, бурко, як мені служив, так служи й синові моєму. Ступай тепер!» Бурко втік; старий ліг у могилу, а Іван-дурень пішов додому.
Брати знову запитують: « Яке, Іван-дурень, ночував?» — «Дуже, брати, добре!» На третю ніч Іванова черга; він не чекає поряд, зібрався й пішов. Лежить на могилі; опівночі знову старий вийшов, уже знає, що отут Іван-дурень, гайкнул богатирським голосом, свиснув молодецьким посвистом: « Сивко-Бурко, віщий воронко!» Воронко біжить, тільки земля тремтить, з очей полум'я пишет, а з ніздрів дим стовпом. «Ну, воронко, як мені служив, так і синові моєму служи». Сказав це старий, попрощався з Іваном-Дурнем, ліг у могилу. Іван-дурень погладив лійка, подивився й відпустив, сам пішов додому. Брати знову запитують: « Яке, Іван-дурень, ночував?» — «Дуже добре, брати!»
Живуть; двоє братовей робят, а Іван-дурень нічого. Раптом від царя клич: коли хто зірве царевнин портрет з будинку чрез скільки-те багато колод, за того її й взамуж віддасть. Брати сбираются подивитися, хто стане зривати портрет. Іван-дурень сидить на печі за трубою й бає: «Брати! Дайте мені каку кінь, я поїду подивлюся ж». - «Е! - взъелись брати на нього. - Сиди, дурень, на печі; чого ти поїдеш? Людей, чи що, смішити!» Ні, від Івана-Дурня відступу немає! Брати не могли відбитися: «Ну, ти побери, дурень, геть триногу кобиленку!»
Самі виїхали. Іван-дурень за ними ж поїхав у чисто поле, у широко роздолля; зліз із кобиленки, побрав її зарізав, шкіру зняв, повісив на поскотину, а м'ясо кинув; сам свиснув молодецьким посвистом, гайкнул богатирським голосом: « Сивко-Бурко, віщий воронко!» Сивко біжить, тільки земля тремтить, з очей полум'я пишет, а з ніздрів дим стовпом. Іван-дурень у одне вушко заліз — напився-наївся, у друго виліз — одягся, молодець такий став, що й братам не довідатися! Сіл на сивка й поїхав зривати портрет. Народу було отут сила-силенна; угляділи молодця, усе почали дивитися. Дурень-іван-дурень із розмаху нагнав, кінь його скочил і портрет не дістав тільки через три колоди. Бачили, звідки приїхав, а не бачили, куди виїхав! Він коня відпустив, сам прийшов додому, сіл на піч. Раптом брати приїжджають і кажуть дружинам: «Ну, дружини, який молодець приїжджав, так ми такого зроду не бачили! Портрет не дістав тільки через три колоди. Бачили, откуль приїхав; не бачили, куди виїхав. Ще знову приїде...» Дурень-іван-дурень сидить на печі й говорить: «Брати, не чи я отут був?» — «Куди до чорта тобі бути! Сиди, дурень, на печі так протирай ніс - від».
Час іде. Від царя той же клич. Брати знову стали збиратися, а Дурень-іван-дурень і говорить: «Брати! Дайте мені каку-небудь кінь». Вони відповідають: «Сиди, дурень, будинку! Другові кінь ти станеш перекладати!» Ні, відбитися не могли, веліли знову побрати кульгаву кобилешку. Дурень-іван-дурень і ту управил, заколов, шкіру розвісив на поскотине, а м'ясо кинув; сам свиснув молодецьким посвистом, гайкнул богатирським голосом: « Сивко-Бурко, віщий воронко!» Бурко біжить, тільки земля тремтить, з очей полум'я пишет, а з ніздрів дим стовпом. Дурень-іван-дурень у право вухо заліз — одягся, вискочив у ліво — легінем зробився, зіскочив на коня, поїхав; портрет не дістав тільки за дві колоди. Бачили, звідки приїхав, а не бачили, куди виїхав! Бурка відпустив, а сам пішов додому, сіл на піч, чекає братовей. Брати приїхали й кажуть: «Баби! Той же молодець знову приїжджав, так не дістав портрет тільки за дві колоди». Дурень-іван-дурень і говорить їм: «Брати, не чи я отут був?» — «Сиди, дурень! Де у чорта був!»
Через небагато час від царя знову клич. Брати почали сбираться, а Дурень-іван-дурень і просить: «Дайте, брати, каку-небудь кінь; я з'їжджу, подивлюся ж». - «Сиди, дурень, будинку! Докуда коней-те у нас станеш перекладати?» Ні, відбитися не могли, билися-билися, веліли побрати худу кобилешку; самі виїхали. Дурень-іван-дурень і ту управил, зарізав, кинув; сам свиснув молодецьким посвистом, гайкнул богатирським голосом: « Сивко-Бурко, віщий воронко!» Воронко біжить, тільки земля тремтить, з очей полум'я пишет, а з ніздрів дим стовпом. Дурень-іван-дурень у одне вушко заліз — напився-наївся, у друго виліз — легінем одягся, сіл на коня й поїхав. Як тільки доїхав до царських чертогів, портрет і ширінку так і зірвав. Бачили, звідки приїхав, а не бачили, куди виїхав! Він так само лійка відпустив, пішов додому, сіл на піч, чекає братовей. Брати приїхали, кажуть: «Ну, господарки! Той же молодець як нагнав сьогодні, так портрет і зірвав». Дурень-іван-дурень сидить за трубою я бає: «Брати, не чи я отут був?» — «Сиди, дурень! Де ти у чорта був!»
Через небагато час цар зробив бал, скликає всіх бояр, воєвод, князів, думних, сенаторів, купців, міщан і селян. Та Іванови брати поїхали; Дурень-іван-дурень не відстав, сіл десь на піч за трубу, дивиться, рота роззявив. Царівна пригощає гості, кожному підносить пива й дивиться, не чи втреться хто ширінкою? - той її й наречений. Тільки ніхто не втерся; а Дурень-дурня-дурня-іван-дурня не бачила, обійшла. Гості розійшлися. На інший день цар зробив інший бал; знову винуватого не знайшли, хто зірвав ширінку. На третій день царівна так само стала зі своїх рук підносити гостям пиво; усіх обійшла, ніхто не втерся ширінкою. «Що це, — думає вона собі, — немає мого нареченого!» Глянула за трубу й побачила там Івана-Дурня; платтячко на ньому худе, увесь у сажі, волосся сторчма. Вона налила склянку пива, підносить йому, а брати дивляться, та й думають: царівна-те й дурневі-те підносить пиво! Іван-дурень випив, та й утерся ширінкою. Царівна обрадувалася, бере його за руку, веде до батька й говорить: «Панотець! Ось мій наречений». Братовей отут рівно ножем по серцю-те резнуло, думають: «Чого це царівна! Не із чи розуму зійшла? Дурня веде у звужені». Розмови отут короткі: веселим пирком так за свадебку. Наш Іван отут став не Іван-дурень, а Іван царський зять; оправився, очистився, молодець легінем став, не стали люди пізнавати! Тоді-Те брати довідалися, що значило ходити спати на могилу до батька.