Жили два шабра-мисливця, і ходили вони за полюванням. Ідуть дрімучим лісом, глухою тропочкой; зустрів їм дідок-святитель Никола. Вони його не довідалися й за людину порахували.
Та говорить він їм: «Не ходите цієї тропочкой, охотнички!» — «А що, дідусь?» — «Отут, други, через цю тропочку лежить превелика змія, і не можна не пройти, не проїхати».- «Спасибі тобі, дідусь, що нас від смерті відвів!»
Дідусь і пішов.
Постояли мисливці й подумали й говорять: «А що нам якась веща змія! З нами знаряддя багато. Дерьма-Те не вбити — змієві?»
Та пішли.
Дій й бачи: бугор, що превеличающий, казни на тропочке, Та рассмехнулись друг с дружкой: «Вот он что, старий дурак, Якби ми не пішли, він би скарбницю-те побрав, а топерь її нам не прожити!» Сидять і думають, що робити. Один і говорить: « Ступай-но додому за конем: ми її на собі-те не донесемо». Один вартувати залишився, а іншої за конем пішов. Який вартувати залишився й говорить тому, який додому пішов: «Ти зайди, брат, до господарки моєї, хлібця шматочок привези!»
Товариш пішов додому, приходить до своєї дружини й говорить: « Отут - Те, дружина, що нам бог-те дав!» — «Чого дав?» — « кучу, Що Превеличающую, казни: нам не прожить, да Та детям-то будет Ну-но, затопи-но пекти, заміси пре -
Сную корж на їжу й на зілля! Я йому скажу, що його дружина йому надіслала!»
Загорнула дружина лепешечку на їжу й на зілля й спекла зараз. Він запрег кінь і поїхав. А товариш рушницю зарядив і думає: «Ось як він приїде, я його хлоп — усі гроші-те мої! А будинку скажу, що не бачив його».
Під'їжджає до нього товариш, він прицілився та й хлоп його — і вбив. Сам підбіг до воза — прямо у сумку; лепешечки поїв і сам умер.
А скарбниця отут залишилася.
З'їла змія обох!