У старий час жив так був мужик. У мужичка була бджола. У тій же селі жив диякон, боляче до меду лаком.
Ось народився у диякона син. Прийшов він мужичка просити кумом бути — захотілося це йому спробувати медку.
Дитину охрестили, мужик кумом став.
На інший день приходить до мужичку диякон і просить для хрещеника меду. Мужик йому дав.
Не пройшло й тижня, а диякон знову за медом. Як йому відмовити?..
Став диякон увесь мед у мужичка забирати, тільки встигай наливати. Прийде й говорить:
- Кум, а кум! Твій хрещеник просить меду. Ще й виговорити не може, а вже кричить «ме» так «ме».
Не стало терпіння у мужичка, розв'язав він провчити жадібного диякона.
- Добре, - говорить, - дам тобі меду. Тільки сам за ним ступай; скільки прагнеш, стільки й набирай.
Зрадів диякон. «Ось, - думає, - тепер я поїм досхочу медку!»
Приводить його мужик до дубка. А на тому дубку було осине гніздо. Приставив мужик сходи й говорить:
- Полезай, кум диякон, пригощайся. Геть вулик у мене нагорі. Тільки не лай мою бджолу, а то вона від цього злої стає.
Заліз диякон на дуб, а мужик побрав сходи та й прибрав. Оси налетіли, з усіх боків диякона обліпили. Стали його жалити. Він тільки відмахується так присуджує:
- Ну вас, бджілки, до бога у рай!..
А вони ще пущі жалять.
Не витерпів диякон, кличе кума:
- Кум, подай ту...
З переляку забув, як сходи називається.
Подає йому мужик лопату.
Диякон ще голосніше кричить:
- Кум, не це, а то!
Виніс йому мужик долото.
А оси диякона усе жалять і жалять. Кричить він:
- Кум! Більше терпіти немає сили!..
Подає йому мужик вила.
Не витримав диякон, з дуба зірвався. Униз летів, за сучки чіплявся.
- Ой, які злі бджоли! - говорить. - Який поганий мед!..
З тих пір зарікся за даровим медом ходити.