Жив-Був Фома Багатий: не скинути, не надягти у нього не було, а постелити не заводив. Приходить до нього Лисиця: «Що ти, Фома Багатий, чай, тобі одружитися хочеться?» — «Коли не хотітися, так у мене, — говорить, - тільки кіт так кобель; хто за мене піде?»-«Я у купця, - говорить Лисиця, - дочка усватаю!»
Ось Лисиця наречену сватати полетіла, хвостом завертіла. А по опису він був Фома Багатий, славущий. Купець позаздрив багатству, захотів нареченого подивитися, а він обростив, як блазень. Лисиця й говорить Фомі Багатому: «Ах, Фома, треба тебе обмити й волосся на тобі підстригти, їхати не -
Весту дивитися».-«А у чому я поїду дивитися-те?» (Він увесь отут роздягнувши.) Лисиця говорить: «Сподівайся на мене! Я тебе одягну! Побіжу базаром, а ти у крамницях одяг цоп так цоп». Ось Лисиця, червона дівиця, базаром полетіла, тільки хвостиком завертіла. Кинулися купці за нею, а Фома Багатий у одній крамниці сюртучок сцопал, у інший картузик злизав; у третю крамницю забіг, чобітки зі скрипом дістав. «Ну, - говорить, - спасибі, Лисиця, тепер можна й весілля заводити!»
Поїхали дивитися наречену. Був він бідняк, а особою був хорошовит: губи по осметку, а ніс як черевик. Подивилися наречену; наречений нареченій здався, і нареченому наречена здалася. У купця не пиво варити й але вино курити, зараз та й за весілля. Сьогодні їх обвінчали, а завтра до Фоми помчали. А у Фоми ні кола ні двору. Збирав купець своїх рідних до Фоми Багатому погуляти, будинок його, маєток подивитися. Лисиця нахвалила, що у нього п'ять табунів: є табун кінний, є табун рогатий, є череда овеча, так череда гусйно, так є череда пирйно, так є череда курино.
Ось поїхали. А у селенье, де Фома жив, жили Змій Горинич зі Змією Гориновной. Ці череди були ихи, а Лисиця нахвастала, що вони — Фоми Багатого.
Гірські їдуть горновать, а Лисиця до Змія Гориничу побігла, і до Змії Гориновне, веліла їм з будинку вбиратися: «Їде до вас у будинок цар Грім і цариця Молонья! Цар уб'є, а цариця спалить!» Змій зі Змією відповідають: «А куди же нам подітися?» — «Лізьте у гнилу колоду!» Змій Горинич і Змія Гориновна забралися, а Лисинька у чисто полі полетіла. Підбігає до кінних пастухів: « Пастушки-Дружки, чия кінну череду пасете?» — «Змія Горинича й Змії Гориновни».-«Ох ви, пастушки-дружки, не говорите так! Говорите: Фоми, мол, Багатого; їде цар Грім і цариця Молонья. Цар уб'є, а цариця спалит!» Побігла до коров'ячих пастухів. « Пастушки-Дружки, чия коров'ячу череду пасете?» — «Змія Горинича й Змії Гориновни».- «Ох ви, пастушки-дружки, не говорите так! Говорите, що Фоми Багатого! Їде цар Грім і цариця Молонья, цар уб'є, а цариця спалит!»
Ось їде купець і доїхав до кінної череди: «Чия череда?»-«Фоми Багатого». Доїжджає до коров'ячої череди, запитує: «Чиє?» —«Фоми Багатого». Проїхав усі череди, усе — Фоми Багатого! Приїхав купець із гістьми у величезний будинок, де Змій Горинич зі Змією Гориновной жив, і стали пити, гуляти. Напилися всі хмільні, пішли по двору. Лисиця підвела їх до колоди й говорить: « чи Не можна цю колоду постріляти?» Ось вони колоду розстріляли й Змія Горинича зі Змією Гориновной убили. Увесь маєток Фомі Багатому дісталося. Поїхали гірські додому, а Фома став жити так поживати, усі череди собі заганяти й величезний зробився багатій.
Пройшло весілля, приходить Лиса: « чи Вдома Фома Багатий?» — «Будинку.-«Я тебе, Фома, женила, я тебе будинком наділила. Дай мені ягничку!» Дав він їй ягничку. Ранком Лисиця знову йде: «Будинку Фома Багатий?» — «Удома».- «Я тебе, Фома, женила, я тебе будинком наділила. Дай мені гуська!» Він їй гуська дав. Лисиця й початку щодня ходити, дошкулила його зовсім. Фома й говорить: «Чай, буде, Лисиця, ходити! Я не буду тебе нічим дарувати. Ну-но, Серка, тримай її!» Серка й полетів за Лисицею. Не поспів тільки піймати — лиса ширк у нору й сидить. Серка — у нори й дивиться у неї.
Лисиця запитує: «Глазиньки, ви що робили?» — «Дивилися, як би нору нам побачити, Лисиньку б собаці не піймати».-«А ви, ноженьки, що робили?» —«А ми бігли, щоб Лисові собака не наздогнав».- «А ти, хвостик, що робив?» — «А я по підлозі тягся (грубо таке говорить), щоб собаки Лисові наздогнали й піймали.» — «Ах ти, пес — лисий хвіст! Ось побрати так тебе собакам віддати!» Побрала та й висунула хвіст у нору-те й говорить: «А нате вам, собаки, вам лисий хвіст!» Серка за хвіст цоп і розірвав Лисові.
Фома Багатий став собі жити так поживати, зле проживати, а добро наживати.