У деякому царстві, у деякій державі жив-був матрос; служив цареві вірно, поводився чесно, тому й начальство його знало. Отпросился він раз із корабля походити по місту, надяг свій парусинник і пішов у трактир; сіл за стіл і зажадав собі й вина й закусок: їсть, п'є, прохлаждается! Уже рублів на десять забрал, а усе не вгамовує: те того, те іншого запитує. «Послухай, служба, — говорить йому половою, — забираєш ти багато, а є чи у тебе чому розрахуватися?» — «Ех, братик, про гроші, чи що сумневаешься? Так у мене грошей кури не клюють». Негайно вийняв з кишені золотий, кинув на стіл і говорить: «На, одержуй!» Половою побрав золотий, вирахував усі, як випливає, і приносить здачу; а матрос йому: «Що там за здача, братик! Побери собі на горілку».
На інший день знову отпросился матрос, зайшов у той же трактир і прогуляв ще золотий; на третій день теж, і став він ходити туди, почитай, щодня й усе платить золотими, а здачі не бере, дарує половому на горілку. Став зауважувати за ним сам трактирник, і прийшло йому у сумнение: «Що б це значило? Матросишка — так собі, а мабуть як смітить грішми! Повну скриньку золота наносив!.. Платня мені ихнее відомо, мабуть — не раскутишься! Вірно, він де ні на їсти скарбницю обібрав; треба начальству про те донести; нерівна година — ще у таке лихо потрапиш, що після й не обробиш, а мабуть, і у Сибір догодиш». Ось і доклав трактирник офіцерові, а той довів до самого генерала. Генерал зажадав до себе матроса. «Визнайся, — говорить, — по совісті, отколь золото брав?» — «Так цього золота у всякій помийній ямі багато!» — «Що ти брешеш?» — «Ніяк ні, ваше превосходительство! Не я брешу, а трактирник; нехай покаже він те золото, що від мене одержав».
Зараз принесли скриньку, відкрили, а вона полнехонька кісточок. « Як же, братик: ти платив золотом, а опинилися кісточки? Покажи, як ти зробив це?» — «Ах, ваше превосходительство! Адже нам смерть приходить...» Дивляться, а у вікна й у двері так вода й заюшила; усе вище так вище, уже під горло підступає. «Господи! Що ж тепер робити? Куди подітися?» — запитує з переляку генерал. А матрос у відповідь: «Коли не прагнете тонути, ваше превосходительство, так полезайте за мною у трубу». Ось і полізли, піднялися на дах, коштують і дивляться у усі сторони: ціле місто затопило! Така повінь, що у низьких місцях зовсім будинків не мабуть; а вода прибуває так прибуває. «Ну, братик, — говорить генерал, — вірно й нам з тобою не вціліти!» — «Не знаю; що буде — те буде!» — «Смерть моя приходить!» — думає генерал, коштує сам не свій так богу молиться.
Раптом звідки не узявся — пливе повз ялик, зачепився за дах і зупинився на тому місці. «Ваше превосходительство, — говорить матрос, — сідаєте скоріше у ялик, так попливемо; може, і вціліємо, либонь вода збуде». Сіли обоє у ялик, і понесло їхнім вітром по воді; день пливуть, і іншої пливуть, а на третій стала вода збувати, і так скоро — куди тільки вона подіялася? Колом сухо стало; вийшли вони з ялика, запитали у добрих людей, як сливет та сторона й далеко ль занесло їх? А занесло-те їх за тридев'ять земель, у тридесяте царство; народ усі чужий, незнаний. Як отут бути, як потрапити у свою землю? Грошей при собі ні гроша не мають, піднятися немає на що. Матрос говорить: «Треба найнятися у працівники так зашибить деньжонок; без того й думати нема чого — додому не відвертаєш». - «Добре тобі, братик! Ти давно до роботи звичний; а мені яке? Сам знаєш, що я генерал, працювати не вмію». - «Нічого, я таку роботу знайду, що й уменья не треба».
Побрели у село й стали у пастухи найматися; суспільство погодилося й порядило їх на ціле літо: матрос пішов за старшого пастуха, а генерал за подпаска. Так-Таки до самої осені й пасли вони сільську худобин; після того зібрали з мужиків гроші й стали ділитися. Матрос розділив гроші нарівно: скільки собі, стільки й генералові. Ось генерал бачить, що матрос рівняє його із собою, став на це ображатися й говорить:
«Що ж ти мене із собою рівняєш? Адже я — генерал, а ти — Усе-таки простий матрос!» — « Як би не так! Мені б розділити на троє: дві частини собі побрати, а з вас і однієї досить: адже я теперішнім пастухом був, а ви — подпаском». Генерал Розсердився і прийнявся всіляко лаяти матроса; а матрос кріпився-кріпився, розмахнув рукою, як штовхне його у бік: «Опам'ятайтеся, ваше превосходительство!» Генерал опам'ятався, дивиться — усі по-старому; як був у своїй кімнаті, так і не виходив з їй! Не захотів він більше судити матроса, відпустив його від себе; так трактирник ні при чому й залишився.