На краю селища жив одна людина по імені Гевхету. Він знав багато корисних трав і щодня йшов за ними у ліс.
Одного разу ранком він направився у ліс у відомі йому місця й раптом бачить-летить зі сходу величезний птах. Цей птах пролетів над ним і направилася до будинку, де жила єдина дочка вождя. Там птах села на краю отвору труби, повертіла головою й прошмигнула у трубу. Гевхету усе туди дивиться. Але, ось птах вилетів, тримаючи щось у пазурах. Гевхету побачив, що це була жінка. Птах знову пролетів над ним; на лівому мізинці жінки виднівся срібний перстень. Гевхету усе дивився їм вслід, дивився, поки вони зовсім не зникли. Уже настала ніч, і він повернувся до себе додому.
На наступний ранок Гевхету знову пішов у ліс, а коли вернувся ввечері додому, почув сумну звістку про те, що зникла дочка вождя. Воїни вождя обшукували кожний будинок. Ранком вони прийшли й у будинок Гевхету. Гевхету їм говорить:
- Йдемте скоріше до будинку вождя.
Воїни привели його до будинку вождя. Вождь почав його розпитувати, як і коли він бачив його дочку. Гевхету усе розповів йому. Тоді вождь говорить:
- Побери сотню воїнів і йди по дорозі того птаха. Гевхету повів своє військо. Довго йшли вони до сходу. Ішли-Ішли й, нарешті, Гевхету знайшов отвір, який ішов усередину землі. Гевхету наказав побудувати будинок і обв'язати його мотузками. Будинок побудували й обв'язали його мотузками. Гевхету ввійшов у будинок, у лівій руці його був дзвін. Він сказав:
- Коли я знайду дочку вождя, я три рази вдарю у дзвін.
Спустили Гевхету у отвір. Довго він падав у повній темряві. Але ось стало світле, і він побачив, що досягся якоїсь землі. Пішов пішки. Усе йшов і йшов, усе йшов і йшов і, нарешті, побачив будинок. Гевхету ввійшов у цей будинок. У жіночому куті жінка сидить. Те була дочка вождя. Побачивши Гевхету, вона заплакала й говорить:
- Ти навіщо прийшов-те! На свою погибель прийшов! Але Усе-таки нагодувала Гевхету досита й уклала спати під нари. Сама усе начисто вимила. Сидить і чоловіка свого чекає, довго чекає. Ось раптом на вулиці почулися голосу й у будинок увійшов чоловік жінки. Кинув їй щось і сказав:
- На, засмаж! Раптом він закричав:
- Фу, це чому пахне диким оленем? Дружина йому говорить:
- Це запах того, що ти приніс.
Жінка нагодувала свого чоловіка, і після цього чоловік зажадав, щоб вона пошукала у нього у голові. Дружина стала шукати. Вона шукає, а той засинає. Хропе.
Дружина кличе:
- Гевхету! Гевхету!
Чоловік підняв голову, запитав:
- Де, який Гевхету?
- Так це я просто здригнулася. Знову він почав засипати.
Дружина шукає, а чоловік те прокидається, то знову засинає. Ну, тепер, видне, міцно спить, хропе, і від цього на його голові червоні волосся піднімаються, сторчма стають.
Знову жінка покликала Гевхету. Гевхету встав, побрав меч її чоловіка й відрубав його червоні волосся. Той моментально вмер.
Гевхету й жінка, дочка вождя, пішли до колишнього отвору. Дійшли. Дочка вождя й говорить:
- Ти сідай у верхню половину будинку, я у нижній сяду. Гевхету говорить:
- Ні, ти сідай у верхній.
Ну, та не стала сперечатися, села у верхній, а Гевхету у нижній. Гевхету вдарив у дзвін, і воїни, що були нагорі, потягли їх. Тягли-Тягли і як тільки витяглися дочку вождя, будинок навпіл перерубали. Гевхету впав усередину землі, сабоно розбився. Лежав-Лежав, опам'ятався й поповзом добрався до будинку, звідки повів жінку. Ліг на малу, задрімав і бачить сон, начебто на малу є двері, через ці двері, коли ввійдеш, знайдеш дві посудини з водою, одна із червоної, інша з білої.
Прокинувся Гевхету, подивився на малу-там і насправді одні двері є. Він увійшов у ті двері й довго плазував, поки не знайшов двох посудин з водою: у одній вода червона, у інш-біла. Занурив він свій вказівний палець у білу рідину-дуже погано стало, занурив у червону-зовсім добре стало. Вимився Гевхету червоною водою й став здоровішим і сабоним.
Вийшов він на вулицю й раптом чує, - плаче людей, Оглядівся й побачив, що на верхівці одного дерева дитина повішена. Він зняв дитину, відніс його у приміщення й вимив його там червоною водою. Дитина стала здоровішою й гарним. Гевхету у нього запитує, на якій землі він живе. Той говорить:
- Я звідси недалеко живу. Мій батько й моя мати тепер сабоно плачуть, а мене цей птах відніс.
- Ну, тоді скоріше до вас ідемо, - говорить Гевхету. Пішли вдвох. Ідуть,
Ідуть, а дитина й говорить:
- Ти мене задурно-те батькам не повертай, ти плату попроси-двоголового севона. Гевхету говорить:
- Добре, попрошу.
Дійшли вони до рідних дитини. Дійсно, батько й матір сидять і так сабоно плачуть, що навіть не зауважують, що ввійшов Гевхету з їхнім сином. Дитина говорить:
- Чому ви плачете?
Ті почули голос дитини, кинулися цілувати його, від радості не знали, що робити.
Гевхету довго у них прожив. Нарешті дитина говорить:
- Батько, ти цій людині дай двоголового севона. Старий дав Гевхету двоголового севона.
Гевхету знову пішов до колишнього отвору. Коли дійшов, сіл між двох голів севона й опинився на поверхні землі. Звідси він пішки пішов до свого селища. Дійшов до селища й з'явився прямо до вождя. Вождеві він усе розповів про свою подорож. Вождь йому й говорить:
- Ти навіщо брешеш-те?
- Ні, я не брешу, - відповідає Гевхету.
Довго вони сперечалися. Раптом входить дочка вождя. Вона глянула на Гевхету, заплакала, а потім говорить батькові:
- Ця людина мене врятувала, інші обдурили тебе. Вождь тоді довідався правду про її порятунок. Гевхету одержав у дружин дочка вождя й сам потім став вождем.