Удала-Пудин

6-08-2016, 16:17 | Орокські казки

Жила-Була красуня пудин. Було у неї семеро братів, один іншого краще. Усі вони спритні мисливці, влучні стрілки, майстри на всі руки. Комори їх повні. Ніколи у них не переводилися запаси м'яса, нерпичьего жиру. Та любили вони найбільше свою єдину сестру. Берегли її, кожний з полювання приносилподарочек, радував її, чим міг.

А час ішов своєю чергою і йшло. Росте їхня сестра так росте, усе стрункіше й гарніше стає. Звірі й птаха часто відвідували її, любувалися її красою.

Ось одного разу старший брат їй і говорить:

- Сестриця наша мила! Про красу твоєї знають усе колом. Скоро прийдуть свати, будуть просити твоєї руки. Підготуйся до їхнього приходу, надягни халати весільні, повісь прикраси срібні, будь привітної.

А та й чути нічого не бажає. Її ока спалахнули, як зірочки у темній ночі, довга коса метнулася зі сторони убік, мідні підвіски на нагруднику з обуренням задзвякали.

Братам було настав час іти на полювання. Бачать вони, що сестра не прагне розставатися з ними, і стали вони думати, як уберегти її від наречених. Думали-Думали, і тоді старший брат перетворив її у голку. Самі брати звернулися у білокрилих птахів і полетіли у тайгу на полювання.

Голка довго чекала наречених, набридло це їй, обернулася вона знову у пудин. Тільки захотіла вийти з будинку, як почула скрип ковзних по снігові лиж і нарт, чиїсь голоси. Злякалася пудин, на нари забралася й знову у голку перетворилася, так не встигнула сховатися, так на циновці й залишилася.

Зупинилися нарти біля будинку. Олені - хропуть, чекають, коли їх розпряжуть, солі дадуть, дзвіночки на їхніх шиях зрідка подзвяківают. А свати на них не обертають уваги, у будинок поспішають, на пудин по - любуватися прагнуть скоріше. Вони так поспішали, що у дверях застрягли, ледве ввійшли. Увійшли й завмерли від здивування. Один з них говорить:

- Що це таке? У будинку ні братів, ні красуні, їх сестри, немає. Чому нас так обдурили?

Стали вони по кутах шукати, кричати:

- Хто у будинку є, здайся!

Але скільки не кликали, скільки не кричали, ніхто не з'явився, ніхто не відгукнувся. Та раптом вони почули чийсь тоненький голосок. Він не перестаючи пищав:

- Я знаю! Я знаю! Я знаю!

Підбігли свати до нар і стали розглядати того, хто міг би ці слова говорити.

Раптом вони помітили, як у одного гвоздика у наре капелюшок піднявся, обиженно повернулася навколо, і писк знову пролунав:

- Я знаю, де красуня! Брати й вона мене не почастували, я всі вам розповім! Брати перетворили її у голку, а самі пішли на промисел у тайгу.

Свати кинулися по всьому будинкові, сталі шукати голку. Туди-Сюди дивляться - немає ніде. Та раптом один з них пошарив рукою по циновці на наре й наткнувся на голку, що стирчить.

- Ой, ой! - закричав він від болю, але голку не випустив з рук. Свати обрадувалися, схопили голку й виїхали у своє стійбище.

Приїхали до себе додому, поклали голку на нари, а вона не перетворюється у

Дівчину. Десять днів носили її туди й сюди, клали те на м'яке, то на тверде, а вона як і раніше залишалася голкою. Набридло їм з нею возитися.

- Що будемо робити? - говорить наречений. - Може бути, гвоздик нас обдурив? Може бути, вона взагалі ніколи не перетвориться у дівчину?

Зібралися наречений зі сватами, стали між собою тлумачити, так так, щоб голка їх не чула.

Один зі сватів і говорить:

- Давайте, голку де-небудь залишимо одну, а самі сховаємося, подивимося. Якщо це пудин, то вона перетвориться у дівчину, якщо ні, те так і залишиться.

А інші сталі на нього шуміти, руками замахали:

- Чого з нею церемонитися, викинемо, та й годі. А самі поїдемо й нову наречену посватаємо!

Та усе із цим погодилися. Побрали та й кинули голку, а самі пішли. Голка-Пудин тільки цього й чекала. Вона перетворилася у дівчину-красуню. Розв'язала шукати шлях-дорогу до її милих братиків, до рідного будинку. Іде собі по тайзі так пісню наспівує. А голос у неї гарний, такий дзвінкий і чистий так переливчастий, що навіть пташки лісові замовкли, а соловей підсвистувати їй став. Вона йде й співає про те, як спритно провела сватів і нареченого разом з ними. Та раптом вона почула зовсім близько голосу людей. Злякалася пудин, сховалася за сусідній будинок, а щоб її не помітили, обернулася дерев'яною лопатою. Коштує вона собі близько будинку й думає: Що ж робити? Поки вона так думала, з будинку вийшла людей. Побачив лопату, зрадів:

- Ось добре, у мене, виявляється, з'явилася нова лопата! Побрав він її й поніс у комору.

Дівчина злякалася: Що ж тепер робити! Була на волі, а тепер у темниці виявилася. Як би втекти звідси?

Думала вона, думала й розв'язала: Завтра хазяїн побере лопату, сніг розгрібати на вулиці стане, за - зевается, а я у пеньок перетворюся. Він же нікому не потрібний, усім лише заважає. Кине хазяїн мене, так і звільнюся!

На наступний ранок зайшов у комору хазяїн і став шукати нову лопату. Шукав, шукав - не знайшов.

- Що за чудеса! - говорить він уголос. - Учора я ввечері сюди поставив нову лопату, а сьогодні її вже немає! Не чи чорт потяг лопату!

Вийшов він з комори, у розладі дверей навіть не закрив, побрів додому. Злякався чудес. А пеньок у коморі відразу ж перетворився у дівчину. Пудин із усіх ніг кинулася у тайгу. Бігла-Бігла, утомилася, а відпочити боїться. Раптом хазяїн того будинку помітить сліди й піде за нею. Тоді їй більше не уникнути заміжжя й не побачить вона ніколи своїх братів.

Сонце давно вже сіло. Стемніло. Вітерець задув. Страшно стало. Та раптом вона побачила вдалечині вогник. Стала підходити уводити, увести до ладу ньому ближче, бачить - самотній будиночок коштує.. Пройти повз вона не могла. Нарешті я зможу відпочити, - подумала. Підійшла до дверей і постукала.

Тихо. Ніхто не відповідає. Вона посабонее постукала: Та-Та-Та! Двері розгорнули навстіж, і на порозі здалася потворна удала. Вона широко роззявила рота:

- Ква-Ква! Хто там? - запитала, удивляючись у темряву своїми опуклими очима.

Як не неприємно було пудин, але робити нема чого. Вийшла вона з темряви й стала просити жабу:

- Пустите, Удала, мене переночувати у свій будиночок! Увесь день я йшла,

Утомилася, більше сил немає. Спати прагну!

- Заходь! Ква-ква-Ува! Заходь! - заквакала жаба. - Місця вистачить. Зайшла дівчина у будинок, а там, крім мокрої постелі жаби, нічого немає. Думає дівчина: Де ж я ночувати буду? Та й що за дивна

Удала-жаба, голосом людським розмовляє? Але нічого не сказала вона, тільки у куточок присіла й задрімала.

Жаба чайник скип'ятила, розбудила дівчину, стала її пригощати, ласкаво з нею розмовляти. А сама всі пабоно на дівчину дивиться. А потім і говорить:

- Дай, пудин, я примірю твій одяг! Який гарний у тебе халат. А яка тепла хустка, зручні рукавички!

Ще більше здивувалася дівчина. Зняла із себе одяг, тільки у одному нижньому халаті залишилася. Жаба наділу девушкин халат, хустка, рукавички й відразу ж. перетворилася у прекрасну пудин. А де-вушка-пудин як стояла роздягнена, так і залишилася у одному тільки халатику.

Удала-Пудин уклала дівчину на своє ліжко, накрила її своєю ковдрою із зеленої твані, а сама пішла. Дівчина відразу ж заснула.

Та сниться їй чудовий сон. Стала пудин жабою, а удала - дівчиною. Удала стала розмовляти по-людськи, а пудин тільки квакає так квакає.

Відкрила вона ока. Подивилася на себе у дзеркало. Та дійсно, вона стала жабою! Зстрибнула з постелі й бачить: удала, що стала дівчиною, примірить її серги, заплітає її чорну косу, надягає її ошатні одяги. А потім пудин-жаба й говорить:

- Агов, жаба-красуня, сходь-но за, водою! Пора чай пити!

Побрала пудин коромисло, берестяне цебро й пішла за водою. Кривдно їй, іде й думає: Як же так вийшло, що я стала жабою? Якби я

Не дала їй свій одяг, вона ніколи не прийняла б мій вигляд, а я не стала б жабою!

Скотилася вона вниз по берегу й раптом бачить: уздовж ріки на святкових нартах їдуть ошатні наречений зі сватами. Під'їхали вони до ополонки, де жаба брала воду, та й запитують:

- Є тут красуня дівчина? Жаба ним відповідає:

- Не ходите у цей будинок: там брудно, сиро, усе тванню поростило. Живе у ньому жаба-удала, прийняла вона мій вигляд.

Засміялися у відповідь із нарт і поспішили до будинку. Там сватів уже чекала ошуканка Удала. Вона ласкаво покликала їх:

- Заходите, дорогі гості, у будинок. На столі давно вже їжа димиться й солодкі напої коштують.

У будинку раптом усе перетворило: стало чисто, красиво. Нари покриті очеретяними циновками. Сподобалася Удала нареченому й сватам. Але найбільше їм сподобалася її одяг, зшитий митецькою рукою майстрині, дівчини-пудин.

Посватали Удала за один з парубків і влаштували бенкет. Три дні веселилися, співали, відіграли, і потім стали у шлях збиратися.

Тим часом дівчина-пудин принесла води й перетворилася у одну з поперечних жердин, на яку підвішували гак для казана над вогнищем. Ніхто під час бенкету й не згадав про жабу з коромислом. Але один молодець засумував перед від'їздом. Він повірив словам жаби й став її шукати. Коромисло й два берестяні цебра стояли у дверей будинку. Жаби ніде не було.

Зібралися гості - з Удала-Пудин їхати. Вийшли вони на вулицю, на нарти розсідаються - Молодець у будинок назад зайшов, підійшов до дерев'яної жердини над вогнищем, подивився на неї, і здалося йому, що вона зітхнула так горестно й так жалібно. Витягся він з піхов свій ніж мисливський і трохи провів по

Ціпку. Крапельки крові на ній. виступили. Зрозумів він, що це не поперечина, а зачарована дівчина. З вулиці йому закричали:

- Ек, друг, що ж ти там баришся? Ужели наречену собі знайшов, ніяк її залишити не можеш?

Молодець непомітно на нари кинув свій ніж і побіг на вулицю до нартам. Стали нарти роз'їжджатися. Тільки від'їхала остання з них, як молодець говорить:

- Ой, я свій ніж у будинку залишив. А без ножа ну що я за людей, що за мисливець? Ви поїдьте далі, а я вас на лижах наздожену!

Зіскочив він на ходу з нарт і прийшов у будинок. Входить і очам своїм не вірить! Сидить на нарах прекрасна пудин у одному нижньому халаті, руку у рота тримає й дме на неї, а сама гірко плаче. Підбіг до неї молодець, за руку побрав і не відпускає від себе. А вона не може через це ні у що перетворитися. Чаклунство не діє, любов мисливця перебороти не може. Та розповіла вона мисливцеві усе, що з нею трапилося. Та так вони один одного полюбили, що зникли чари Удали, і вона знову стала дівчиною, а Удала - жабою. Привезли наречений зі сватами додому у своє стійбище не дівицю-красуню, а потворну жабу з коромислом, так пізно вже було. Прогнали Удала на болото, вона там і зараз живе. Послухаєш, голос її почуєш, подивишся - у мутній воді її саму побачиш. Так вона й сидить у болоті й дотепер усім скаржиться:

- Ква так ква! Ква так ква!

Тільки із цього квакання нічого розібрати тепер неможливо.

А через кілька днів приїхав у стійбище відсталий молодець. Приїхав він не один, а з молодою дружиною-красунею. З тих пір разом живуть. Ось адже яке чудо чудове на світі буває!

Зараз ви читаєте казку Удала-Пудин