Жила-Була красуня пудин. Було у неї семеро братів, один іншого краще. Усі вони спритні мисливці, влучні стрілки, майстри на всі руки. Комори їх повні. Ніколи у них не переводилися запаси м'яса, нерпичьего жиру. Та любили вони найбільше свою єдину сестру. Берегли її, кожний з полювання приносилподарочек, радував її, чим міг.
А час ішов своєю чергою і йшло. Росте їхня сестра так росте, усе стрункіше й гарніше стає. Звірі й птаха часто відвідували її, любувалися її красою.
Ось одного разу старший брат їй і говорить:
- Сестриця наша мила! Про красу твоєї знають усе колом. Скоро прийдуть свати, будуть просити твоєї руки. Підготуйся до їхнього приходу, надягни халати весільні, повісь прикраси срібні, будь привітної.
А та й чути нічого не бажає. Її ока спалахнули, як зірочки у темній ночі, довга коса метнулася зі сторони убік, мідні підвіски на нагруднику з обуренням задзвякали.
Братам було настав час іти на полювання. Бачать вони, що сестра не прагне розставатися з ними, і стали вони думати, як уберегти її від наречених. Думали-Думали, і тоді старший брат перетворив її у голку. Самі брати звернулися у білокрилих птахів і полетіли у тайгу на полювання.
Голка довго чекала наречених, набридло це їй, обернулася вона знову у пудин. Тільки захотіла вийти з будинку, як почула скрип ковзних по снігові лиж і нарт, чиїсь голоси. Злякалася пудин, на нари забралася й знову у голку перетворилася, так не встигнула сховатися, так на циновці й залишилася.
Зупинилися нарти біля будинку. Олені - хропуть, чекають, коли їх розпряжуть, солі дадуть, дзвіночки на їхніх шиях зрідка подзвяківают. А свати на них не обертають уваги, у будинок поспішають, на пудин по - любуватися прагнуть скоріше. Вони так поспішали, що у дверях застрягли, ледве ввійшли. Увійшли й завмерли від здивування. Один з них говорить:
- Що це таке? У будинку ні братів, ні красуні, їх сестри, немає. Чому нас так обдурили?
Стали вони по кутах шукати, кричати:
- Хто у будинку є, здайся!
Але скільки не кликали, скільки не кричали, ніхто не з'явився, ніхто не відгукнувся. Та раптом вони почули чийсь тоненький голосок. Він не перестаючи пищав:
- Я знаю! Я знаю! Я знаю!
Підбігли свати до нар і стали розглядати того, хто міг би ці слова говорити.
Раптом вони помітили, як у одного гвоздика у наре капелюшок піднявся, обиженно повернулася навколо, і писк знову пролунав:
- Я знаю, де красуня! Брати й вона мене не почастували, я всі вам розповім! Брати перетворили її у голку, а самі пішли на промисел у тайгу.
Свати кинулися по всьому будинкові, сталі шукати голку. Туди-Сюди дивляться - немає ніде. Та раптом один з них пошарив рукою по циновці на наре й наткнувся на голку, що стирчить.
- Ой, ой! - закричав він від болю, але голку не випустив з рук. Свати обрадувалися, схопили голку й виїхали у своє стійбище.
Приїхали до себе додому, поклали голку на нари, а вона не перетворюється у
Дівчину. Десять днів носили її туди й сюди, клали те на м'яке, то на тверде, а вона як і раніше залишалася голкою. Набридло їм з нею возитися.
- Що будемо робити? - говорить наречений. - Може бути, гвоздик нас обдурив? Може бути, вона взагалі ніколи не перетвориться у дівчину?
Зібралися наречений зі сватами, стали між собою тлумачити, так так, щоб голка їх не чула.
Один зі сватів і говорить:
- Давайте, голку де-небудь залишимо одну, а самі сховаємося, подивимося. Якщо це пудин, то вона перетвориться у дівчину, якщо ні, те так і залишиться.
А інші сталі на нього шуміти, руками замахали:
- Чого з нею церемонитися, викинемо, та й годі. А самі поїдемо й нову наречену посватаємо!
Та усе із цим погодилися. Побрали та й кинули голку, а самі пішли. Голка-Пудин тільки цього й чекала. Вона перетворилася у дівчину-красуню. Розв'язала шукати шлях-дорогу до її милих братиків, до рідного будинку. Іде собі по тайзі так пісню наспівує. А голос у неї гарний, такий дзвінкий і чистий так переливчастий, що навіть пташки лісові замовкли, а соловей підсвистувати їй став. Вона йде й співає про те, як спритно провела сватів і нареченого разом з ними. Та раптом вона почула зовсім близько голосу людей. Злякалася пудин, сховалася за сусідній будинок, а щоб її не помітили, обернулася дерев'яною лопатою. Коштує вона собі близько будинку й думає: Що ж робити? Поки вона так думала, з будинку вийшла людей. Побачив лопату, зрадів:
- Ось добре, у мене, виявляється, з'явилася нова лопата! Побрав він її й поніс у комору.
Дівчина злякалася: Що ж тепер робити! Була на волі, а тепер у темниці виявилася. Як би втекти звідси?
Думала вона, думала й розв'язала: Завтра хазяїн побере лопату, сніг розгрібати на вулиці стане, за - зевается, а я у пеньок перетворюся. Він же нікому не потрібний, усім лише заважає. Кине хазяїн мене, так і звільнюся!
На наступний ранок зайшов у комору хазяїн і став шукати нову лопату. Шукав, шукав - не знайшов.
- Що за чудеса! - говорить він уголос. - Учора я ввечері сюди поставив нову лопату, а сьогодні її вже немає! Не чи чорт потяг лопату!
Вийшов він з комори, у розладі дверей навіть не закрив, побрів додому. Злякався чудес. А пеньок у коморі відразу ж перетворився у дівчину. Пудин із усіх ніг кинулася у тайгу. Бігла-Бігла, утомилася, а відпочити боїться. Раптом хазяїн того будинку помітить сліди й піде за нею. Тоді їй більше не уникнути заміжжя й не побачить вона ніколи своїх братів.
Сонце давно вже сіло. Стемніло. Вітерець задув. Страшно стало. Та раптом вона побачила вдалечині вогник. Стала підходити уводити, увести до ладу ньому ближче, бачить - самотній будиночок коштує.. Пройти повз вона не могла. Нарешті я зможу відпочити, - подумала. Підійшла до дверей і постукала.
Тихо. Ніхто не відповідає. Вона посабонее постукала: Та-Та-Та! Двері розгорнули навстіж, і на порозі здалася потворна удала. Вона широко роззявила рота:
- Ква-Ква! Хто там? - запитала, удивляючись у темряву своїми опуклими очима.
Як не неприємно було пудин, але робити нема чого. Вийшла вона з темряви й стала просити жабу:
- Пустите, Удала, мене переночувати у свій будиночок! Увесь день я йшла,
Утомилася, більше сил немає. Спати прагну!
- Заходь! Ква-ква-Ува! Заходь! - заквакала жаба. - Місця вистачить. Зайшла дівчина у будинок, а там, крім мокрої постелі жаби, нічого немає. Думає дівчина: Де ж я ночувати буду? Та й що за дивна
Удала-жаба, голосом людським розмовляє? Але нічого не сказала вона, тільки у куточок присіла й задрімала.
Жаба чайник скип'ятила, розбудила дівчину, стала її пригощати, ласкаво з нею розмовляти. А сама всі пабоно на дівчину дивиться. А потім і говорить:
- Дай, пудин, я примірю твій одяг! Який гарний у тебе халат. А яка тепла хустка, зручні рукавички!
Ще більше здивувалася дівчина. Зняла із себе одяг, тільки у одному нижньому халаті залишилася. Жаба наділу девушкин халат, хустка, рукавички й відразу ж. перетворилася у прекрасну пудин. А де-вушка-пудин як стояла роздягнена, так і залишилася у одному тільки халатику.
Удала-Пудин уклала дівчину на своє ліжко, накрила її своєю ковдрою із зеленої твані, а сама пішла. Дівчина відразу ж заснула.
Та сниться їй чудовий сон. Стала пудин жабою, а удала - дівчиною. Удала стала розмовляти по-людськи, а пудин тільки квакає так квакає.
Відкрила вона ока. Подивилася на себе у дзеркало. Та дійсно, вона стала жабою! Зстрибнула з постелі й бачить: удала, що стала дівчиною, примірить її серги, заплітає її чорну косу, надягає її ошатні одяги. А потім пудин-жаба й говорить:
- Агов, жаба-красуня, сходь-но за, водою! Пора чай пити!
Побрала пудин коромисло, берестяне цебро й пішла за водою. Кривдно їй, іде й думає: Як же так вийшло, що я стала жабою? Якби я
Не дала їй свій одяг, вона ніколи не прийняла б мій вигляд, а я не стала б жабою!
Скотилася вона вниз по берегу й раптом бачить: уздовж ріки на святкових нартах їдуть ошатні наречений зі сватами. Під'їхали вони до ополонки, де жаба брала воду, та й запитують:
- Є тут красуня дівчина? Жаба ним відповідає:
- Не ходите у цей будинок: там брудно, сиро, усе тванню поростило. Живе у ньому жаба-удала, прийняла вона мій вигляд.
Засміялися у відповідь із нарт і поспішили до будинку. Там сватів уже чекала ошуканка Удала. Вона ласкаво покликала їх:
- Заходите, дорогі гості, у будинок. На столі давно вже їжа димиться й солодкі напої коштують.
У будинку раптом усе перетворило: стало чисто, красиво. Нари покриті очеретяними циновками. Сподобалася Удала нареченому й сватам. Але найбільше їм сподобалася її одяг, зшитий митецькою рукою майстрині, дівчини-пудин.
Посватали Удала за один з парубків і влаштували бенкет. Три дні веселилися, співали, відіграли, і потім стали у шлях збиратися.
Тим часом дівчина-пудин принесла води й перетворилася у одну з поперечних жердин, на яку підвішували гак для казана над вогнищем. Ніхто під час бенкету й не згадав про жабу з коромислом. Але один молодець засумував перед від'їздом. Він повірив словам жаби й став її шукати. Коромисло й два берестяні цебра стояли у дверей будинку. Жаби ніде не було.
Зібралися гості - з Удала-Пудин їхати. Вийшли вони на вулицю, на нарти розсідаються - Молодець у будинок назад зайшов, підійшов до дерев'яної жердини над вогнищем, подивився на неї, і здалося йому, що вона зітхнула так горестно й так жалібно. Витягся він з піхов свій ніж мисливський і трохи провів по
Ціпку. Крапельки крові на ній. виступили. Зрозумів він, що це не поперечина, а зачарована дівчина. З вулиці йому закричали:
- Ек, друг, що ж ти там баришся? Ужели наречену собі знайшов, ніяк її залишити не можеш?
Молодець непомітно на нари кинув свій ніж і побіг на вулицю до нартам. Стали нарти роз'їжджатися. Тільки від'їхала остання з них, як молодець говорить:
- Ой, я свій ніж у будинку залишив. А без ножа ну що я за людей, що за мисливець? Ви поїдьте далі, а я вас на лижах наздожену!
Зіскочив він на ходу з нарт і прийшов у будинок. Входить і очам своїм не вірить! Сидить на нарах прекрасна пудин у одному нижньому халаті, руку у рота тримає й дме на неї, а сама гірко плаче. Підбіг до неї молодець, за руку побрав і не відпускає від себе. А вона не може через це ні у що перетворитися. Чаклунство не діє, любов мисливця перебороти не може. Та розповіла вона мисливцеві усе, що з нею трапилося. Та так вони один одного полюбили, що зникли чари Удали, і вона знову стала дівчиною, а Удала - жабою. Привезли наречений зі сватами додому у своє стійбище не дівицю-красуню, а потворну жабу з коромислом, так пізно вже було. Прогнали Удала на болото, вона там і зараз живе. Послухаєш, голос її почуєш, подивишся - у мутній воді її саму побачиш. Так вона й сидить у болоті й дотепер усім скаржиться:
- Ква так ква! Ква так ква!
Тільки із цього квакання нічого розібрати тепер неможливо.
А через кілька днів приїхав у стійбище відсталий молодець. Приїхав він не один, а з молодою дружиною-красунею. З тих пір разом живуть. Ось адже яке чудо чудове на світі буває!