Жив у устя ріки один старий. Він рибу запасав. Виховував той старий ведмедя. Беріг він його, як свого сина. Піде за рибою, і ведмідь із ним іде.
Побачив старий нерпу й звернувся до ведмедя:
- Уб'ю я ту нерпу, та й зшию собі фартух. Ну, Око, давай човен вартуй.
Крався-Крався старий-так як ударить ціпком! Оглушив. Схопив старий нерпу за ласти. Нерпа старого тягне й тягне. Так і віднесла його на дно моря.
Прокинувся ранком старий у великому будинку. Поруч із ним нерпа. Дверей немає. Усередині будинку вогонь, чашки, нерпичьи шкурки. Та нерпа гарна, плямиста була.
Це куди ж я прийшов? - подумав старий. Нерпа говорить: Ти вбити праг мене. Навіщо?
- Ти людина або нерпа?
- Я цариця моря.
Ось лихо, - подумав старий, - ледве царицю моря не вбив.
- Віддай мені ведмедя свого, - говорить нерпа.-Коли не віддаси, уб'ю я тебе.
- Віддам. Лише залиши мене.
Говорить йому нерпа:
- Розкажи ти мені: як живеш, як працюєш? Давай старий їй говорити:
- Мені багато років, живу я у устя ріки Тим у курені. Живу я один, промишляючи нерп і рибу. Восени й узимку ходжу на звірів. Тільки іноді чомусь я рибу й нерпу піймати не можу, - скаржиться старий.
- Кидай ти тютюн і їжу різну у воду. Буду я посилати тобі багато нерпи й риби.
- Як же мені додому потрапити?
- Дам я човен тобі й сама за ведмедем відправлюся разом з тобою. Дійшли до куреня старого. Говорить старий ведмедеві:
- Ну, Око, віддаю я тебе цариці моря.
- Так. Тепер я три роки тобі буду рибу й нерп надсилати.
Як сказала нерпа, так і було. Три роки риби й нерпи йшли до старого. Багатим він став.
Тільки це не правда. Це-нозка.