Кращий мисливець на узбережжя

11-09-2016, 08:02 | Орочські казки

Жив один ороч. Дружина у нього була й син. Син великий, пора б батькові у всьому допомагати. Так мати розпестила, у всьому йому потурала. Що прагне, то й робить.

Однак хоч і пізно, батько став його до мисливського промислу привчати. Ока у сина зіркі, ноги швидкі, руки сабоні. Але тільки, щоб звіра вбити, хитрість потрібна. Та не стільки хитрість, скільки терпіння. Буває, цілий день у засідці просидиш через одного зайця. А син цього не любив, йому б усе швидше.

Одного разу батько із сином спорядили оморочки, відправилися на нерп полювати. Вийшли устям ріки у морі, туди подивилися, сюди - немає нерп. Син говорить:

- Чого чекати? Додому повернемо. Батько говорить:

- Куди квапитися? Почекаємо, може, з'являться.

Недовго й чекати довелося. Відразу три нерпи зринули, дивляться круглими очима, по сторонах, а мисливців не зауважують. Батько до них оморочку направив. Синові крикнув:

- За мною греби! А син у відповідь:

- Ці нерпи дрібнуваті. Геть у мису більша нерпа хлюпає. За нею поженуся.

- Не нерпа це - косатка, - говорить батько.

- А я бачу - нерпа! - син відповідає й повертає оморочку до мису.

У море не до суперечок. Нерпи чекати не будуть. Погнав батько до них свою оморочку. Дві нерпи пішли від нього, одну вбив. Що ж, і те видобуток!

Якось у сина полювання йде? - подумав батько й поплив до мису. Обігнув його.

Відкрилося пустельне море. Куди око вистачає вали котяться, а сина ніде не мабуть.

Довго батько уздовж берега плив, усе сина визирав. Немає й немає його. Втопити не із чого: море тихе та й оморочка, хоч перевернена, плавала б. Пішов батько додому. Та вдома сина немає. Дружина плакати стала, чоловіка докоряє:

- Не вберіг дитя рідне! Вистачило совісті хлопчика одного у море залишити! Який же ти батько після цього!

- Мовчи, дружина!-говорить чоловік.-Може,, він далеко заплив, ще прийде. Але не прийшов син.

Щодня батько до моря ходить, сина виглядає. Та полювання кинув, ні на що руки не піднімаються. А раз сіл на березі й гірко заплакав. Раптом почув слова:

- У моєму морі, у моїх володіннях гірко-солоної води й так багато! Про що плачеш?

Не знає мисливець, чи те голос це, чи те шум хвилі. Прикрив від сонця ока долонею, у море подивився. Бачить: неподалік від берега, на скелі, що немов зуб над водою стирчить, сидить старий у халаті зі шкіри кети-риби. Борода у нього зелена, як водорості, довга-довжелезна. Кінець її у хвилях полощеться. Злякався, здивувався мисливець, однак відповів:

- Як не плакати? Син у мене пропав. Молодий, гарний. На всьому узбережжі кращого мисливця не було. Засміявся старий на скелі:

- Краще, говориш, не було? - і знову регоче.

Батькові кривдно, що над його зниклим сином чужої сміється. Праг недобрими словами відповісти, так раптом зрозумів, що не простий старий перед ним. Навіщо простій людині у риб'ячому халаті на скелі сидіти? Звідки у простої людини зелена борода узялася? Ясна справа, Тему це, Хазяїн моря. Здрейфив мисливець, проковтнув худі слова.

Тему йому говорить:

- Давно я так не веселився! За те, що розсмішив мене, віддам тобі сина. Побудуй на березі юрту з китових костей і чекай. З новим місяцем повернеться твій син.

Сказав так і у глибину пішов. Хлюпнув, немов більша риба.

Мисливець за дружиною побіг. Разом прийнялися юрту будувати. Поспішають дуже. Кінчаються безмісячні ночі, новий місяць ось-ось народиться.

Побудували юрту. Утомилися. Забралися у неї, обоє заснули.

Саме у цю ніч вузький місяць, немов човник-оморочка, на небо виплив. А до берега прибило... Не будемо вперед заглядати - спить адже мисливець, нічого не знає.

Прокинувся він на самому ранньому світанку, коли на небі світло з темнотою сперечається. Вискочив з юрти, підбіг до берега. Дивиться: винесло хвилями плетену з морської трави колиску. У ній дитина плаче. Отут з юрти й дружина вибігла, почула дитячий плач.

Чоловік говорить:

- Видне, помилився Тему! Не наш це син, наш уже мисливцем був! А дружина схопила дитину, міцно до себе пригорнула.

- Осліп ти, чи що? Особи його не бачиш! Оглухнув ти, чи що? Голосу його не чуєш! Наш це син, у точності такий, яким був двадцять років тому.

Віднесла матір дитини у юрту. Чує мисливець, уже пісню над ним співає. Сам мисливець на березі залишився, не розуміє, радіти йому або засмучуватися.

До цього часу розсіявся передранковий туман, сонце здалося. Побачив мисливець, що на тій же скелі знову Тему сидить. У зелену бороду посміюється.

- Я своє слово виконав, - сказав Хазяїн моря, - повернув тобі сина.

- А чому він маленький? - запитує мисливець.- У мене великий був.

- Великий, так дурний, - Тему відповідає.- Замість нерпи за косаткой погнався! За тієї косат-який, у пащі якої я своє житло влаштував. Я йому кричу, щоб убирався, а він не слухає, острогой розмахує. Ну, я його й схопив. Коли сина другий раз ростити будеш, ліпше вчи. Построже виховуй!

Отут більша хвиля на скелю накотила. Накотила й відринула. А Тему вже на скелі немає.

Мисливець у юрту пішов. Дружина дитини на руках качає, говорить чоловікові:

- Добре, що син маленьким повернувся. Тепер я його нікуди від себе не відпущу. Око від нього не відведу, щоб з ним нічого не трапилося.

-Немає вуж! - чоловік відповідає.- Тепер я його ростити буду. Тільки ходити почне, стану привчати до полювання. Усьому з малолітства навчу! Та терпінню, і вмінню.

Зараз ви читаєте казку Кращий мисливець на узбережжя