На інший ранок сидів лис Миккель на камені у болота. Раптом бачить -старий Бамсе плететься й жирне поросяти тягне.
- День добрий, дедуля, - говорить лис. - Що це ти тягнеш?
- Так ось прагну поросятинкой поласувати, - відповідає ведмідь.
- Та у мене який-чого смачненького припасене, - говорить лис.
- А що? - запитує ведмідь.
- Медяний стільник; так такі, яких я ніколи ще не бачив.
У ведмедя аж слинки потекли, до того захотілося йому свіжого медку покуштувати.
- Може, поміняємося? - пропонує він Миккелю.
- Та не подумаю! - говорить лисиць.
Та придумав Миккель таку гру - хто з них швидше три дерева назве. Якщо ведмідь виграє - дасть йому лис меду покуштувати, а якщо лис виграє - одержить він від ведмедя шматок поросятини.
- Ну, - говорить Миккель ведмедеві, - починай!
Подумав ведмідь, почухав лапою у потилиці й повільно затяг:
- Бе-ре-за, на, ря-би-на!
А лис, не довго думаючи, скоромовкою випалив:
- Дуб, у'яз, клен!
Стало бути, виграв Миккель у старого Бамсе. Схопив він самий ласий шматок поросятинки й помчався у ліс із усіх ніг. Заревів ведмідь від злості й пустився навздогін за лисом. Наздогнав його й ну тріпати так тузити!
- Не бий мене, дедуля! - заблагав лис. - Коли відпустиш мене, - я тобі медяний стільник віддам!
Відпустив ведмідь Миккеля, а той віддав йому медяний стільник і говорить:
- Вони листами прикриті. Ти листи зніми й медком досхочу поласуєш. Загурчав ведмідь від радості, потяг видобуток у кущі, улігся зручніше й
Лапою листи відкинув. Тільки це зовсім не медяний стільник був, а осине гніздо. Як відкинув ведмідь листи, так усе оси із гнізда й вилетіли й давай старого Бамсе жалити - і у ніс, і у очі, і у вуха, і у шию! Скиглить ведмідь від болю, лапою від ос відбивається, а хитрий Миккель сидить на камені й регоче-заливається! З тієї пори всі ведмеді стали ос пущі вогню боятися.