Якось раз Ведмідь і Лиса купили у складчину горщик з маслом і сховали його до Різдва під густу ялинку. Сховали, а самі відійшли у сторонку й прилягли здрімнути на сонечку. Лежали, лежали, і раптом Лисиця як закричить: Іду, іду! - побігла ладь і прямо до горщика з маслом, так добру третину відразу й з'їла. Повернулася Лисиця до Ведмедя, а він її запитує, куди це вона відлучалася й чому морда у неї лисніє.
А Лисиця йому у відповідь:
- Невже ти не догадався, це мене запросили на крестини.
- Ах, ось воно що! А як дитину назвали?
- Верхушечка, - відповідає Лисиця.
Знову лягли вони, і знову Лисиця як підхопиться, як закричить: Іду, іду! - і скоріше до горщика. Знову вона гарненько підкріпилася, а коли повернулася, Ведмідь її запитує, де пропадала.
- Невже ти не догадався, що мене знову на крестини запросили? - говорить Лисиця.
- Та як дитину назвали?
- Половиночка, - відповідає Лисиця.
Ведмідь подумав: Дивне ім'я, так не став голову ламати, почав позіхати й відразу заснув. Поспав він небагато, і знову усе було, як раніше. Підхопилася Лиса, закричала:
Іду, іду! - і до горщика. Повернулася вона до Ведмедя й знову сказала, що була на хрестинах, і знову Ведмідь запитав, як назвали дитину, а вона відповіла: Їс_-до-дна!
Знову лягли вони спати, а потім пішли разом на горщик подивитися й побачили, що масла-те там немає як немає. Став Ведмідь Лисові лаяти, а вона - його; Ведмідь говорить, поки він спав, Лисиця усе масло з'їла, а Лисиця йому у відповідь, що він усе з'їв, поки вона спала.
- Знаєш що, - говорить Лисиця, - зараз ми перевіримо, хто украв масло. Давай знову ляжемо на сонечку, а коли прокинемося, подивимося: у кого зад більше лисніє, той і масло з'їв.
Що ж, Ведмідь відразу погодився - він-те знав, що масла навіть не пробував, - і преспокійно заснув на сонечку. А Лисичка тим часом потихеньку до горщика, нашкрябала залишки, повернулася й вимазала ведмежий зад, а сама лягла спати як ні у чому не бувало. Прокинулися вони, а сонце-те розтопило масло - ось і виявилося, що це Ведмідь усе масло з'їв.