Повз нас їде людей на строкатому олені, запряженому у туркучанку. Їде-Їде й бачить: сидить інша людина на сопці, голова у нього відкрита, не мерзне. Наша людина під'їхала до нього, а той запитує:
- Ти куди їдеш?
- Я їду за наказом пануючи. Є, говорять, вибаглива солнцева дочка, її повинен привезти собі у дружин. А ти чому сидиш без шапки, що за людей?
- Я всевидюч человек, що й - Ось добре! Ти мені, може, і придасися, поїдемо разом.
Сіли на туркучанку разом і поїхали. Їдуть-Їдуть, бачать: на сопці людей сидить, тримає у руках лук і дві стріли.
- Хто ти такий? - запитують. - Я така людина, що цими двома стрілами можу кого завгодно вбити.
- Ось добре! А ми їдемо за вибагливої солнцевою дочкою. Може бути, ти нам і придасися, поїдемо разом. Усі троє поїхали разом. Їдуть-Їдуть, бачать: на краю лайди (рівнини) сидить людей: те підніметься, то присяде, начебто чогось боїться. Під'їхали до нього, запитують:
- Хто ти такий?
- Тихіше, тихіше, дивитеся: геть там, на лайде коштує самка дикого оленя з телям. Ось цар цієї країни, щоб я не був дуже жвавим, прив'язав мені одну ногу; тому сиджу тут і забавляюся тим, що вистачаю цього оленя за ногу - Ось добре! Ану ж бо, покажи свою спритність! Людей, дійсно, простягнув руку й схопив за ногу, що тікає самку дикого оленя.
- Спритний же ти людей, виявляється, – сказали. - Ми їдемо за вибагливої солнцевою дочкою. Може бути, ти будеш нам потрібний; поїдемо-но з нами.
Усі четверо поїхали. Їдуть-Їдуть, приїжджають до двом горам зі сніговими вершинами. Сидить між ними людей, а на носі його сніг.
- Що ти за людей, і чому у тебе на носі сніг? - Я дуже сильна людина. Як тільки кінцем носа зачеплю ці дві гори, їх начебто й не бувало. - Ось добре! Ану ж бо, покажи свою силу!
Людина повернула голову праворуч і ліворуч, зачепив носом гори, і вони негайно розсипалися.
- Ми їдемо за вибагливою дочкою, ти, може бути, і придасися нам. Не поїдеш чи з нами?
Усі п'ятеро поїхали. Їдуть-Їдуть, бачать: коштує висока скеля з вершиною, схожої на кінець хорея. На цій вершині сидить людей з непокритою головою, і вся верхівка його у снігу.
- Ось диво, – дивуються наші подорожани й запитують: – Що ти за людей? Чому у тебе голова у снігу?
- Якщо я трусну головою, підніметься пурга, будуть застругу (замети)
- Ану ж бо, покажи!
Людина труснула головою; сильна пурга піднялася.
- Досить, перестань, зовсім нас уб'єш, – стали кричати люди.
Людина перестала трясти головою, і пурга затихла.
- Ми їдемо за вибагливою дочкою, – говорять люди. - Ти, мабуть, нам придасися, не поїдеш чи з нами? Погодився. Їдуть-Їдуть, бачать: на середині сніжної рівнини кругле потале озеро. Близько нього сидить людей, витягнувши вперед губи.
- Що ти за людей? - запитують наші подорожани.
- Я така людина, що можу випити єдиним разом усю воду цього озера й проковтнути разом з нею двох риб, які у ньому плавають.
- Ану ж бо, покажи своє уміння, – говорять. Людина витягнула свої губи, випив усю воду озера й проковтнув двох риб, які плавали у ній.
- Ми їдемо за вибагливої солнцевою дочкою. Може бути, ти будеш нам корисний. Не поїдеш чи з нами?
Погодився. Їдуть-Їдуть, до одному скляному будинку приїжджають. Обходять колом, двері замкнені, ніяк не ввійти. Говорять:
- Це, мабуть, будинок вибагливої солнцевої дочки. Ну-но, всевидюч человек, що всеслишащий, посмотри – кто есть внутри дома
Всевидюч человек, що й всеслишащий, посмотрел
- Там перебуває одна дівчина. Тоді говорять:
- Ану ж бо, людей з луком, вистріли у двері! Людей з луком випустив дві стріли. Ці стріли відскочили назад з уламками замка на кінцях. Двері розкрилися, і всі люди ввійшли у будинок. Будинок усередині, виявляється, світлий-світлий, увесь із золота й скла. Сидить дівчина з мідними прикрасами.
- Звідки ви, люди, приїхали? - запитує.
- Ми їдемо за солнцевою дочкою, порадь, як нам знайти її. Дуже вибаглива, говорять, вона.
- Як же не вкажу, знаю про неї; тільки спочатку їду приготую й нагодую вас, – сказала й вийшла.
Увійшла, внесла оберемок дров із червоної міді. Знову вийшла й принесла оберемок залізних дров. Розтопила вогнище, дим повалив, вогонь піднявся, нічого не видне. Дівчини ніде не стало, начебто її зовсім і не було.
Десь удалині почувся її глузливий голос:
- Ось, бедняжки, захотіли побрати солнцеву дочку! Вогонь сильнішав і сильніше, одяг наших людей почала загорятися. Сказали:
- Людей з луком, вистріли!
Вогонь ще більше розгорілася, коли ця людина вистрілила. Сказали:
- Ну-но, що вистачає за ногу дикого оленя, погаси рукою вогонь!
Що вистачає за ногу оленя махнув рукою, туман з'явився, вогонь ще більше розгорівся. Сказали:
- Ну-но, що робить пургу влаштуй пургу!
Піднялася пурга, розсіявся туман, вогонь небагато притих.
Сказали: – Ну-но, що випиває воду, погаси вогонь! Що випиває воду виплеснув з рота воду й погасив вогонь. Але як вийти їм – двері замкнені! Людей з луком вистрілив двома стрілами. Стріли відскочили назад, наконечники погнулися-нічого не вийшло. Тоді людей зі снігом на носі провів носом по стіні будинку, будинок розпався надвоє, і усе вийшли.
- Ану ж бо, всевидюч человек, що й всеслишащий, укажи, где
- Солнцева дочка сильно над нами сміється, – сказав він.
- Ану ж бо, людей, що вистачає, оленя за ногу, дістань її, – сказали люди. Людей, що вистачає оленя за ногу, далеко втік, не видне стало.
- Ану ж бо, всевидюч человек, що й всеслишащий, скажи, что стало с
- Наздогнала б наша людина солнцеву дочку, так нога-те прив'язана. Тоді людей з луком випустив дві стріли й перерізував мотузки, якими була прив'язана нога бігуна. Знову нічого не стало видне.
- Ану ж бо, послухай, подивися й скажи, що стало з нашою людиною? - попросили.
- Наша людина ледве не піймала солнцеву дочка, так вона далеко за озером, ніяк її не наздогнати.
Розв'язали послати людину, що випиває воду.
- Як я піду? Дуже далеко, ноги у мене слабкі! Дала тоді перша людина свого оленя, осідлавши його золотим сідлом. Поїхав той, випив озеро, а швидконогий піймав солнцеву дочка. Усі троє повернулися.
Поїхали разом із солнцевою дочкою, прибутки до того місця, де жила людей, що випиває воду. Перша людина сказала йому:
- Добре, що ти допоміг мені. Залишайся жити тут, а від риб, яких ти проковтнув, нехай розмножаться інші риби на харчування людей. Будь хазяїном води!
Поїхали далі й приїхали до того місця, де жила людей, що робить пургу. Перша людина сказала йому:
- Добре, що ти допоміг мені. Залишайся тут, будь хазяїном пурги й снігу!
Поїхали далі. Приїхали до того місця, де між двома горами сиділа людей. Перша людина сказала йому:
- Добре, що ти допоміг мені, залишайся тут жити й будь хазяїном гір. Май владу над гірськими звірами й посилай їхнім людям на користь.
Поїхали далі. Приїхали до того місця, де жила людей із прив'язаною ногою.
Перша людина сказала йому:
- Добре, що ти допоміг мені. Залишайся жити тут. Будь ти хазяїном диких оленів, годуй людей.
Поїхали далі. Приїхали до того місця, де жила людей з луком.
Перша людина сказала йому:
- Добре, що ти допоміг мені, залишайся жити тут, будь хазяїном, допомагай мисливцям.
Поїха далі, приїха до т місц, де жи всевидюч человек, що й
Перша людина сказала йому:
- Добре, що ти допоміг мені, залишайся тут. Будь ти хазяїном і наділяй дітей гарним зором і гарним слухом.
Поїхала далі перша людина із солнцевою дочкою, привіз її на свою землю, і стали вони жити разом. З тих пір сонце світить, і від променів його вся земля одержує життя.