Дурна людина – це погано, а дурний і жадібний – удвічі гірше!
Дурний так жадібний ні людям, ні собі добра не зробить.
Жив у одному стійбищі шаман Чумбока.
У тому стійбищі багато хлопців було. Любили вони битися, наперегони бігати, на пасках тягтися.
Гарний хлопці був, спритні! Усі батьки свого хлопців любили.
Та у шамана Чумбоки син був, по імені Акимка. Шаман був багатий. Жив він обманом: говорив, що багато знає; говорив, що із чортами знається – може будь-якої людину зачарувати або вилікувати. Занедужає хто небудь у стійбище – кличуть шамана. Прийде Чумбока, подивиться на хворого, говорить:
- У нього чорт заліз! Я цього чорта знаю, знайомий чорт. Його вигнати треба.
Бубон свій натягне, почне у нього бити; багаття розведе, кружляється, кружляється… Різні слова говорить, начебто із чортами розмовляє: просить хворого залишити, піти, загрожує тем чортам. Видужає хворий – шаман говорить: «Ось, прогнав я чортів. Сильний я! Мені подарунки давайте». Умре хворий – говорить шаман: «Погані подарунки були, мало вірили мені люди. Ось і потягли хворого до себе».
Боялися люди шамана. Усякі подарунки йому тягали. Інший собі не залишить, а Чумбоке тягне.
Став Чумбока багатий багатий. Запишався Чумбока. Ходить по стійбищу – товстий, жирний до того, що у нього халат наскрізь просалився. Задирає Чумбока ніс догори – краще всіх себе вважає.
Син шамана Акимка був такий же, як увесь хлопці, не краще, не гірше.
Кривдно стало шаманові, що син його на всіх інші схожий. Задумав він відрізнити Акимку від усього хлопців. Пішов до коваля. Золота шматок приніс.
- Слухай, коваль, зроби мені кільце.
- Навіщо тобі кільце, та ще золоте? - запитує коваль шамана.
- Синові на шию надягну, – говорить шаман. - Отличка буде у Акимки. Нехай усі люди бачать, який у нього батько багатий!
Говорить коваль:
- Недобре, Чумбока, сина свого відокремлювати від хлопців.
Розсердився шаман.
- Дурний ти! - говорить. - Дурний, а мені ще ради даєш!
- Я не дурний! - образився коваль.
- А коли не дурний, – говорить Чумбока, – відгадай загадку. Що, що, що таке: білі люди рубають, червона людина возить?
Думав, думав коваль – не міг відгадати.
Став над ним Чумбока сміятися:
- Ех, ти! Це значить: зуби й мова. А ти простої загадки не відгадав!
Промовчав коваль. Кільце зробив, шаманові віддав.
Пішов Чумбока додому. Кільце синові на шию надяг і не велів з іншим хлопцями водитися.
Ходить Акимка по стійбищу один. Кільце у нього на шиї блищить. Радіє Чумбока: усе тепер бачать, що у Акимки батько не проста людина.
А час іде…
Акимка росте. Від дитячих ігор отвик, бігати лінується. Розтовстів. Стало кільце тісне – шию тисне. Скаржиться Акимка:
- Батько, зніми кільце!
Узявся Чумбока за кільце, рожен, рожен – не може кільце зняти: виріс Акимка. А Акимка пихкає, задихається.
Говорить Чумбоке мати:
- Розруби кільце, Чумбока!
Чумбока навіть злякався.
- Що ти, – говорить, – як можна! Кільце дороге: розрубиш – річ зіпсуєш! А задихається Акимка тому, що тут простих людей багато – повітря поганої. Нехай Акимка на сопочке посидить.
Сидить Акимка на сопці, хрипить.
Чумбока сам ледве не плаче – шкода сина. А ще більше йому шкода золоте кільце зіпсувати.
Ось приходить до шамана коваль, говорить:
- Ну, хто з нас дурний?
- Ти, ти дурний! - кричить Чумбока.
- Ну, коли ти розумний такий, відгадай загадку: що, що, що таке – горщик без дна?
Подумав шаман.
- Е е, – говорить, – це хіба загадка? Горщик без дна – це ополонка. Ополонка!
Говорить йому коваль:
- А ось і не вгадав, Чумбока! Горщик без дна – це жадібність твоя. Що не кинь у нього – усі порожній той горщик… Розпили кільце!