Жила одного разу дівчина. Була вона така маленька, що могла легко сховатися за купину, за карликову берізку. Тому прозвали її Линзермя.
Сиділа як те Линзермя одна у себе у чумі й шила. Раптом у чумі стало темно.
Хто це сів близько димового отвору й заважає світлу проникати у чум? - подумала Линзермя.
Підняла вона голову й побачила білку.
- Піди, белочка, ти загороджуєш мені світло, шити темно, – сказала Линзермя.
Але білка, замість того щоб послухатися, стала кидати у дівчину шишками.
Розсердилася Линзермя й сказала:
- Белочка, якщо не перестанеш кидатися шишками, я вдарю тебе шостому.
Не слухає білка, продовжує кидатися шишками. Побрала Линзермя тичина й ударила їм білку. Білка впала на землю. Стала Линзермя знімати з білки шкурку, сама присуджує:
- Із цієї частини шкурки. я зшию рукавички. Із цієї частини шкурки зшию палицю. Із цієї частини шкурки зшию собі шапку.
М'ясо білки вона розклала по нартам.
Через якийсь час прийшли у чум дві незнайомих людини. Линзермя встала зі свого місця, вийшла на вулицю й принесла великий шматок білячого м'яса. Частина м'яса вона зварила, частина приготувала для їжі у сирому виді.
- Видне, ти гарна господарка, – говорять чоловіка. - Будь дружиною одного з нас.
Злякалася Линзермя. Не знає вона цих чоловіків. Як за чужу людину заміж іти, у чужі місця перекочовувати?
- Як же ви мене понесете? У що посадите?
- Посадимо тебе у рукавицю, – говорять чоловіка.
- Пальцями мене там роздавите.
- Посадимо тебе за пазуху.
- Вовна від шуби до мене там пристане.
- У піми тебе посадимо.
- Розтопчете мене у пімах.
- У шапку тебе посадимо.
- Я задихнуся у шапці.
- Куди ж тебе посадити? - запитують чоловіка.
- Посадите мене у цю залізну шухлядку.
Посадили чоловіка Линзермя у залізну шухлядку й понесли куди те. Довго йшли. По дорозі Линзермя вислизнула тихенько з ящика через отвір у замку. Падаючи зачепилася вона за гілочку й сховалася під листиками. Сидить на гілочці й плаче. Як додому повернутися, не знає.
Прийшли чоловіка до себе додому, відкрили шухлядку. Дивляться, немає там Линзермя. Шукали вони її, шукали, – ніде знайти не могли.
А Линзермя так плакала на гілочці, що вся посиніла, зовсім маленька, кругла стала. У ягідку перетворилася дівчина, у ягідку лохину.
Не відразу знайдеш ти ягідку лохину. Ховається вона за листочками. Боїться, як би не знайшли її чужі люди.