Жили ми тільки вдвох із сестрою у самого устя Харючи Яга. Та прізвище наша була Харючи. Я був неодружений, вона - дівиця. Я як те говорю їй:
- Після батька, після матері ростив я тебе десять років. Оленів у нас п'ятдесят голів: не додаються, не убувають. Ми живемо одні, нам нудно. До людей нам, сестра, до рушити. Є таке, знаю, місце: якщо обозом їхати, три місяці їхати треба. Сім братів тунгусів там. У них риби багато, гусаків багато. Узимку на диких оленів полюють. Коли сказав так, сталі чум розбирати. Оленів запрягли. Я передом пішов, сестра позаду. Чотири місяці йшли. На великий хребет прийшли. Отут я сказав сестрі:
- Дивися!
Сестра подивилася. Під хребтом сім чумів побачила.
- Ось це чуми тунгусів і будуть.
Отут ми на хребті свій чум поставили. Потім чотирьох оленів запрягли, до тунгусів поїхали. Вони нас добре прийняли. Разом жити просили. Зиму з ними ми прожили. Весна настала, озера розкрилися, гусаки прилетіли, багато гусаків. Настало літо. Гусаки облиняли.
Тунгуси тоді сказали нам:
- Поїдемо гусаків бити.
Я так молодший тунгус для сестри чотирьох чорні биків запрягли. А для себе по шести білих биків. Половину дня їхали. Озеро побачили. Велике озеро. У середині озера – багато гусаків. Я й молодший тунгус побрали по човну. Поїхали по озеру. Стали стріляти. Човен наповнився гусаками. Я привіз три човни, тунгус дві.
- Досить, вистачить, – сказав тунгус, – не відвезти буде. Гусаків на сани склали. До чум поїхали. Літо прожили. Стала осінь. Потім сніг випав. Морози почалися.
Тунгус мені говорить:
- Є Тунгуска ріка. Треба туди рушити, оленів диких промишляти.
На завтрашній день я зі своєю сестрою відправився, молодший тунгус – зі своєю сестрою. Три тижні їхали. У Тунгуски ріки зупинилися.
Три місяці полювали. Багато оленів убили. Убитих оленів назад додому привезли. Тоді я сказав сестрі:
- Тепер нам треба жити краще: улітку добули багато гусаків і диких оленів. Своїх оленів не будемо їсти.
Зиму добре прожили. Настала весна. Тунгуси говорять:
- Поїдемо рибу ловити.
Виїхали три тунгуси, я четвертий. Доїхали до устя Тунгуски ріки. Ловили ловили ціле літо. Настала осінь. Багато риби наловили. На сани склали.
Доїхали до старого місця. Стали жити. Три роки разом прожили. Як те зібралися у одне місце, старший тунгус і говорить мені:
- Коли ти приїхав до нас, у тебе було п'ятдесят оленів, зараз двісті стало. Ти неодружений, у нас молодший тунгус теж неодруженої. У тебе є сестра, у нас теж є сестра. Як думаєш, чи не можна нам перемінятися? Ти побереш нашу сестру, ми твою.
Я погодився. У свій чум зайшов, то ж сестрі сказав: Вона погодилася. Отут зробили весілля, більше весілля. Після весілля я сказав тунгусам:
- Поїду на свою батьківщину. Відпустите чи ні? Тунгуси сказали:
- Поїдеш справа твоє. Коли здумаєш приходь до нас.
Я всіх своїх оленів побрав. Тунгуси мені ще сто голів дали. Та я виїхав на свою батьківщину, на Харючи Ягу. На своїй батьківщині дотепер живу.
У племен народів бувала дружба. Тільки з багатіями дружби не бувало.