Жили-Минулого Хитрун із Силачем. Та у Хитруна була мати, і у Силача була мати. Ось одного разу Хитрун і говорить:
- Я.-говорить, - придумав: у селі, що лежить нижче нашої за течією ріки, живе дуже багато народу. Ти - говорить, - людей сильна, ступай у це село й укради там жирну свиню. Ти, - говорить, - людей сильна, тягни її живцем. Ступай сьогодні вночі, а завтра ми її вб'ємо й будемо їсти з тобою. Відправився Силач, украв уночі свиню, притяг, наступного дня її вбили. Хитрун і говорить Силачеві:
- Але ж я хазяїн цієї свині! - говорить. - Адже я придумав цю хитрість і послав тебе. А Силач говорить:
- Ні, хазяїн я, тому що я її приніс. Тоді Хитрун говорить:
- Підемо, - говорить, - на мольбище, де приносимо жертви парфумам, неба. Та нехай небо вкаже, хто ж з нас хазяїн.
Силач розсердився й відправився додому. А Хитрун пішов на мольбище. Розвів вогонь під деревом, до якого вони звичайно приносили жертви парфумам неба зварив, як покладається, пшоно. Потім вирив під деревом яму й сховав у цю яму свою матір. При цьому Хитрун сказав матері:
- Коли я скажу: Небо, укажи, хто є хазяїном цієї свині, ти скажи: Хитрун хазяїн.
Потім прийшов Силач. Хитрун і говорить Силачеві:
- Давай просити у неба про дарування удачі - небо вкаже, хто ж з нас хазяїн свині. Та слідом за цим Хитрун говорить:
- Спрадавна існуюче місце піднесення наших молитов, мольбище наше, хто ж з нас хазяїн, укажи! Отут з-під кореня дерева почувся голос:
- Тре-Е-Ц і-і-н!
Простодушний Силач, розсердившись на небо, схопив ціпок і став нею тикати у те місце, звідки був чутний голос.
А потім відправився додому. Хитрун же витягає заховану їм у яму мати, - вона, виявляється, уже мертва.
Поніс Хитрун свою матір додому. Та нарядив її у різні шовки з її весільного приданого. Нарядив у шовкові китайські халати, посадив на нарту й повіз її вниз за течією ріки. Справа була взимку.
Дійшов до берега, де було розташовано село, і там у самого краю ополонки поставив свою нарту. А сам направився до сільського старшини. У того старшини дочка-наречена - ой, і красуня ж дівчина була! Ось Хитруна й запитують:
- А там, під берегом, на твоєї нарте, що це за жінка сидить?
- А це моя сестра, наречена багата-пребагата!
- Чому вона не йде сюди?
- Засоромилася, ось і не йде.
- Нічого, нехай іде сюди, чого ж їй соромитися! Дочка сільського старшини говорить:
- Я сходжу за нею. Отут Хитрун говорить:
- Вуха у неї погані, вона глуха-не почує, ти її штовхни сильніше. Отут дівчина побігла, дійшла до нарти, та й штовхнула щосили, та-хлоп!-і впала у ополонку. Дівчина злякалася й побігла додому.
- Сестра Хитруна впала у ополонку, - говорить. Отут Хитрун розсердився:
- Ви, - говорить, - убили мою сестру, тепер нехай ваш сільський старшина мені у обмін за неї, згідно зі звичаєм, віддасть у дружин свою дочку. Сільський старшина й віддав Хитруна свою дочку. Так Хитрун обманом одержав собі дружину й відправився додому. Дійшов він до будинку. Стали вони вдвох із дружиною жити. Наносили дров і розвели на вулиці величезне багаття. Коли багаття згоріло, вони вугілля зібрали й туго набили ними сім лантухів. Потім відправилися нагору по ріці, везучи поклажу на нарте. Ішли-Ішли, зустріли: ідуть дві людини й везуть сім лантухів з різним товаром. Хитрун і запитує цих людей:
- Куди йдете так що везете? А ті люди відповідають:
- У нас різний товар є, сім повних лантухів: хутро купувати йдемо. Тоді Хитрун говорить:
- А я сім лантухів різного хутра везу, повнісіньким, - говорить, - якщо вам потрібна хутро, так давайте поміняємося вантажем прямо з нартами, - говорить, - я дам своє хутро, а ви давайте свій товар разом з нартами.
Віддали вони Хитрунові свій товар разом з нартами, а Хитрун віддав ним свій вантаж разом з нартами.
Тягне Хитрун свій товар, притяг додому й увесь будинок заклав товаром. Отут приходить Силач і запитує Хитруна:
-Звідки у тебе товар, де ти його одержав? А Хитрун і говорить:
- Обміняв на сім лантухів вугілля, - говорить, - у селі, що перебуває нагору за течією ріки. Тоді Силач говорить:
- Ну, і я завтра дров наношу й спалю вугілля, потім піду й наміняю товару.
Ну ось, наступного дня Силач дров наносив, вугілля спалив. Навантажив сім лантухів вугілля на нарти й потяг нагору по ріці. Ішов-Ішов і зустрів у верхів'ях ріки двох людей, які сім лантухів на нарте везуть. Запитують Силача:
- Що везеш? А Силач говорить:
- Везу, - говорить, - сім лантухів вугілля обміняти на товар. Тоді ті люди розсердилися:
- Та перед цим нас так само обдурили! Ось адже як ошуканці товар купують!
Та поколобродили Силача за мішки з вугіллям, тільки-но до матері добрався. А Хитрун добром цих людей розбагатів. Ось і кінець.