Одного разу прийшов мужик у церкву. Чує він, як пастор проповідує: «Церкви віддай останнє. За те господь вшановує вдесятеро».
Прийшов мужик додому й розповідає дружині, яку він чув проповідь. Потім і говорить:
- Я думаю, треба нам завтра відвести пасторові нашу останню корову.
А дружина йому у відповідь:
- чи Те ти сьогодні надто поумнел, чи те зовсім одурів, але, бачу, зайшов у тебе розум за розум.
Чоловік говорить:
- Ні поумнел, не подурів. Пастор сказав, що бог за віддане йому вшановує вдесятеро. Стало бути, якщо я віддам одну корову, то замість неї бог десять пошле.
Дружина говорить:
- Як прагнеш, так і роби, тільки дивися, не довелося б детишкам з голоду помирати.
Думав-Думав мужик, а ранком Усе-таки відвів останню корову до пастора. Прийшов додому й чекає не дочекається, коли господь вшановує йому вдесятеро.
Одного чудового дня дивиться мужик — забрели у його загін одинадцять корів. Мужик вибіг, зачинив ворота загону й став розглядати корів. Серед них він примітив і свою пеструху — ту, що до пастора звів. Зрадів мужик і розповідає про своє щастя дружині:
- Дивися, жінка, збулися слова пастора.
Незабаром прибігають пасторови працівники й велять мужикові віддавати корів. Мужик не віддає:
- Адже у неділю пастор сам сказав, що бог удесятеро вшановує. Я відвів пасторові одну корову, і тепер у мене десять нових, а одинадцята — моя, стара. Ні однієї зайвої немає.
Бачать працівники, добром від мужика нічого не добитися. Пішли й розповідають пасторові — мов, не віддає мужик корів. Ось приходить до мужика сам пастор і запитує:
- Віддаси ти моїх корів чи ні? Мужик відповідає:
- Немає у мене ваших корів. Є тільки ті, яких бог послав. У неділю ви самі сказали, що бог вшановує вдесятеро. Я відвів вам одну корову, а тепер замість неї у мене одинадцять.
Пастор запитує:
- Ти віддаси мені корів чи ні? Мужик відповідає:
- Прагнеш, щоб я тобі своїх корів віддав, так?
- Добре. Тоді я подам на тебе до суду, — і із цими словами пастор пішов.
А у суді за старих часів було заведено так: хто перший приїде до світового, той і виграв справу.
Ось подає пастор на мужика до суду. Мужик думає, як би йому потрапити до світового судді першим. Він знає, що просто так суддя його першим до себе не пустить. Буде чекати, поки пастор під'їде.
Думав, думав і придумав. Напнув на себе руб'я, обвесился торбами і йде немов жебрак. Світовий, нічого не підозрюючи, пустив його у будинок переночувати. Мужик зрадів, думає про себе: «Уж тепер-те я з тобою потягаю!»
Улігся мужик, але не засинає. Прислухається до всього, що навколо говорять. До напівночі чує мужик стукіт у двері. Виходить сам світовий і впускає прибульця. Мужик по голосу довідався, що прийшов пастор. Мужик усі й підслухав, про що вони говорили.
Зранку мужик встає й виходить у двір. Наближається час суду починатися. Пастор говорить мужикові єхидно:
- Тепер прийде тобі віддати мені корів. Я перший прийшов до судді.
Мужик відповідає:
- Ні, першим був я. Я отут ще з вечора. Чув, про що світовий суддя із дружиною розмовляв, чув і коли ти приїхав, і про що ви говорили.
Так пастор втратив своїх десять корів, а мужик, задоволений, відправився додому.