Жив якось невдачливий бідний хлопець, і нічого-те у нього не ладилося. Пішов він бродити по світлі, прийшов у одне місто, і сподобалася там йому дочка градоправителя. До того вона йому полюбилася, що вирішився він її посватати. Дівчина згодна, а батьки нізащо не погоджуються. Тоді дівчина пішла від них і вийшла за хлопця. Отут і затужив хлопець: одружитися-те одружився, а куди дружину прибудувати? У самого шматка хліба ні, а тепер ще й дружину годувати. Тільки дружина не сумує, ще й чоловіка подбадривает:
- Не чула я, щоб у наш час хто-небудь із голоду помер, либонь і ми переб'ємося.
Пішли вони з міста й поселилися у одній садибі. Зшила дружина гарний кисет, дає його чоловікові й говорить, щоб відніс його у місто й продав. Та ще карає:
- Тільки ти його дешевше, чим за п'ятдесят рублів, не віддавай!
Побрав чоловік кисет, пішов у місто. У самих міських воріт зустрічається йому старець і просить віддати кисет.
- Не можу я тобі його даром віддати. Дружина покарала, щоб дешевше п'ятдесяти рублів не віддавав.
- Е, порожня справа — бабів слухати. Гроші нині є, завтра пішли. Я тобі краще добра рада дам, він тебе на усе життя збагатить.
Віддав чоловік кисет старцю. А той і говорить:
- Не торопій, лізь у будь-яку діру!
Пішов чоловік додому й розповів дружині, що грошей він не приніс, а кисет віддав старцю за добру раду.
Розсердилася дружина, так що поробиш. Зшила вона інший кисет, знову посилає чоловіка продати, тільки карає, щоб не менше сотні за нього побрав. Пішов знову чоловік з кисетом у місто. У воріт знову зустрічає його старець і просить кисет.
- Дружина й без того на мене розсердилася, — відповідає чоловік, — і покарала, щоб дешевше, чим за сто рублів, не віддавав.
- Так чому ж тобі ці гроші допоможуть? Віддай мені кисет, я тобі краще дам мудру пораду, він куди більше добра принесе.
Віддав чоловік кисет, а старець і говорить:
- Де верби, там і вода!
Приходить чоловік додому й розповідає дружині, що одержав він за кисет не сто рублів, а мудра рада. Накинулася дружина на чоловіка, чи далеко, мов, він з одними радами виїде, видне, зовсім розумом рушив, удома хліба ні шматка, а він кисети жебраком роздає.
Відругала чоловіка як випливає, зшила третій кисет і посилає у місто продати, але тільки знову не дешевше, чим за сто рублів. Пішов чоловік і знову зустрічає старця. Та знову той просить кисет поступитися. Упирався було чоловік, не праг віддавати, так умовив його старець і забрал кисет. А за це рада дала:
- Хоч і вийняв — притримай!
Приходить чоловік додому. Три ради у нього є, а хліба — ні крихти. Дружина до того розлютилася, що пішла від чоловіка, переселилася до батька.
Знову хлопець вільний. Знову, як раніше, пішов він бродити по світлі. Підходить уводити, увести до ладу морю й бачить — корабель повз пливе. Крикнув він, що прагне з ними плисти. Пристав капітан до берега, побрав хлопця. Пливуть вони морем. Піднялася бура, заволали корабельники, що у трюмі діра й у неї вода хльостає. Ніхто не вирішується цю діру заткнути. Згадав хлопець, що старець карав: «Н е торопій, лізь у будь-яку діру!» Поліз він у трюм і заткнув діру. Урятував корабель. Дав йому за це капітан цілу бочку золота.
Пливе корабель далі, припливає до одному місту. Усього у місті багато, багатства не порахувати, тільки води не вистачає. Люди від спраги ледве живі. Король пообіцяв тому, хто воду знайде, півцарства або стільки грошей, скільки у його володіннях найдеться.
Усе обшукали, а води ніде не можуть знайти.
Почув про цей наш хлопець і згадав раду старця: «Де й ви, там і вода!» Пішов і позначився королеві вмільцем-водознатцем. Король і всі піддані обрадувалися, — а раптом та й насправді вода буде! Пішов хлопець за місто, бачить, неподалік верби ростуть; почав він рити — три рази лопатою вдарив, на четвертий вода стала сочитися. Чим глибше, тем води більше.
Король і його піддані не знають, що від радості робити. Відразу притягли хлопцю обіцяні гроші. Занурив він усі ці гроші на кораблі й поплив назад у той місто, де у нього дружина залишилася. Та хоч пройшло ніяк шістнадцять років і можна б за цей строк відвикнути, — тільки чому ближче до того міста, тем сабоніше його туга за дружиною дошкуляє. Сам навіть здивувався, як це міг він так довго без неї обходитися. Та раптом страшно йому стало — а що, коли вона за цей час із іншим повінчалася? Негарні думи у голову полізли. Та розв'язав він, що якщо вийшла вона за інший, так обом їм не жити. Він вуж і меч стискає, яким убити їх збирається. Ось і місто. Першою справою він до своєї дружини поспішає. Та що ж бачить? Сидить його дружина у стола, якийсь парубків голову їй на коліна поклав, а вона йому волосся розчісує. Вихопив чоловік свій меч, щоб убити обох. Уже замахнувся, так отут згадався йому рада старця: «Хоч і вийняв — притримай!» Удержав він свій меч, не став рубати. А отут дружина побачила свого чоловіка й зміркувала, що він задумав. Викликнула вона:
- Чоловік мій, чоловік, не вбивай свою дружину й свого сина!
У чоловіка точно завіса з очей спала. Обійняв він свою дружину, обійняв сина й розповів, яке щастя йому три ради старця принесли.