Служили якось у хазяїна у батраках: вовк Дикої — пастухом, пес Цапай — старшим працівником, кіт Мурлика — овинщиком так півень Птицин — домоводом.
Трапилося одного разу, що хазяїн розсердився на всіх четверо батраків. Погнав він півня Птицина на горище, кота Мурлику — на піч, пса Цапая годувати перестав, а вовка Дикого у хлів загнав. Але Дикої, не будь боягузом, говорить:
- Коли так, то виплати мені платня сповна.
А хазяїн розжарив камінь так як змаже Дикого по губах, присуджуючи:
- Ось тобі платня! Ось тобі платня!.. Спалив гарячий камінь Дикому всю бороду, тому-те
У вовка морда й донині якась іржава так обпалена. Дуже образився Дикої за таку несправедливість. Кинув він хазяїна й зажив у лісі своїм будинком.
Незабаром прийшов Цапай відвідати старого дружка й ремствує: хазяїн-де однієї половою годує. Дикої й говорить:
- Знаєш що? Іди додому й ричи: « Як пса годують, так пес і гавкає... Як пса годують, так пес і гавкає...»
Прийшов Цапай додому й заричав: « Як пса годують, так пес і гавкає... Як пса годують, так пес і гавкає...» Хазяїн почув і пущі Розсердився. Говорить:
- Коли Цапай, на одній полові сидячи, безглуздо дзявкає, що ж буде при добрій їжі? Із цього дня й зовсім годувати перестану.
Пішов знову Цапай до Дикого, душу виливати. А у Дикої добра рада напоготові. Він говорить:
- Слишь, сусіде: завтра хазяйська дочка вийде на опушку овець пасти. Я вискочу з лісу й схоплю ягничку. Дівчисько, зрозуміла справа, тебе у погоню пошле. А ти знай — будь собі на розумі: бечь — біжи, так так, немов душу ледве у тілі тримається. Оступитися навіть можеш іншою-іншій-інша-інший-один раз-іншої. А коли запитає хазяїн, чому не нагнав, відповідай: « Дикої-Те од'ївся, у силу ввійшов, а я на полові сиджу, куди вже мені за ним поспіти...» Побачиш, що вийде.
Так Цапай і зробив. Та адже прав виявився Дикою! Розповіла дочка хазяїнові, що вовк ягняти відніс, а той зараз:
- Чому Цапая навздогін не послала?
- Як не посилати, батько, послала! Так де вже нашому худому пустохлебу за таким силачем угнатися? Поки цей крок ступить, той пяток пробіжить.
- Твоя правда, дочка! Мабуть сюди, Цапай, на ось, співай жирної кашки. Буду тебе тепер у ситості тримати.
Ранком Цапай у ліс пішов, до Дикого.
- Слишь, братуха, ти мене на вірну дорогу вивів, не знаю, як тебе й дякувати... Я ось що надумав: у неділю у нас у будинку весілля відіграють. Так ти приходь, Доки гості будуть у церкві; забирайся у свинарник, щоб тебе ніхто не примітив, а вуж я тебе попотчую! Чого-Чого, а млинців наїмося досхочу.
Добре. У неділю Дикої отут як отут, забрався у свинарник. Цапай залишився за будинком доглядати, як покладено старшому працівникові. Підмовив він кота Мурлику й півня Птицина, щоб дивилися крізь пальці: він, мол, старого дружка Дикого малість попотчевать прагне, а хазяїн-те адже Дикого з того разу міцно не злюбив, пстому-де тайкома це робити потрібне...
Поставив Цапай Дикому горщик з м'ясом, поставив другий... Націдив пива глечик, націдив другий. Дикої усе вплів і говорить:
- Скоро гості із церкви додому відвертають. Піднеси-но, Цапай, ще пивца.
Випив Дикої й ще просить. Випив ще — і захмелів, ледве ноги волочить. Карає йому Цапай:
- Сиди сумирно, ось-ось гості наскочать.
Так хіба стане хмільною слухати? Дикої ще й співати збирається! Загрожує йому Цапай:
- Сиди ти тихо!
А Дикої як затягне:
- У - У - У... У - у - У...
Понаїхали весільні гості, почули виття — і давай Дикого лупити. Ледве він напівживої ноги відніс.