Під сідалом у загороді була більша гнойова купа. Розігрівся гній у купі й став димітися. Уночі помітила курка серпанків і подумала: "Панотця! Не чи земля загорілася?! Начебто б горіти більше нема чому!" Злякалася курка, закудахтала. Прокинувся півень:
- Що за лихо, що за лихо? Уночі й те від тебе спокою немає.
- Кинь бовтати! Не бачиш хіба: земля горить, пропали ми! - Постій-но, і насправді димиться щось. Слухай, дружина, вуж не ти чи у цьому винувата?
- Ти з розуму з’їхав з глузду! Будеш ще винуватого шукати! Біжимо скоріше, не те згоримо!
Розбудили вони курчат і побігли всі разом. На узліссі лісу зустріли зайця.
- Куди ви у таку рань? - здивувався заєць.
- Земля горить, земля горить! Моя дружина у цьому винувата.
- Так невже правда?
- Правда, правда! Моя дружина у цьому винувата.
- Ох, братик, якщо так, то і я з вами побіжу. Біжать вони далі, назустріч - лисиця.
- Куди ви у таку рань?
- Ох, кума, земля горить, земля горить! Моя дружина у цьому винувата.
- Так невже правда? - злякалася лисиця.
- Правда, правда! Моя дружина у цьому винувата.
- Раз так, гаятися не можна. Біжимо швидше, я разом з вами. Біжать вони далі, назустріч - ведмідь.
- Це куди ж ви так поспішаєте?
- Біжи скоріше, біжи скоріше: земля горить, половина вже згоріла, а усе через курку!
А ведмідь і у вус не дме, посміюється над ними:
- Роззяви ви, роззяви! Усі ви один одного коштуєте. Ну, показуйте, де горить; подивимося, що там таке.
Повернули всі назад і повели ведмедя пожежа показувати. Приходять на місце, бачать - прав ведмідь, нічого не горить: хазяїн те за цей час увесь гній вивіз, тільки порожня загородь залишилася. Курка з півнем через загородь перелетіли, а ведмідь, лисиця так заєць не знали, що там глибоко, як полізли, так - бух! - і провалилися. Та так і едак пробували вони вибратися, бачать - нічого не виходить. Як на гріх, усі троє жахливо зголодніли. Розв'язали ведмідь так лиса зайця задерти, прагне він того чи ні. Як розв'язали, так і зробили: розірвали бідолаху й з'їли. Тільки лисиця-крутійка не усе з'їла, приховала вона заячі кишки у куточок, а сама поруч із ведмедем уляглася. Полежала лиса, полежала, потім раптом підхопилася й щось жує.
- Агов, ти що там їж? Ба, так це ж кишки! Де ти їх побрала? Я теж прагну!
- Екий ти нездогадливий! Так я черево собі розпорола й свої кишки витяглася. Зроби й ти так - усе краще, чим з голоду подихати. Ведмідь, дурень, розпоров собі черево так відразу й здох.
Удосталь посміялася лисиця над дурним ведмедем, а там і з ями вибратися зуміла.