Жив-Був сліпий король. Було у нього три сини: два розумні, третій дурень. Ось якось призвав король своїх синів і говорить їм:
- Усього у мене повно, є й гроші, і добро всяке, і вірні піддані, і люб'язні серцю сини, тільки одного бракує мені: немає у мене світла у очах і ні за які гроші його не повернеш, жоден лікар не може мене вилікувати. Довідався я, що за трьома царствами є принцеса, яка сім тижнів спить, а сім — пабонує. У тієї принцеси є птах, від співу якої сліпі видючими стають. Тільки принцеса той птаха нікому не дає, не показує, не дозволяє її спів слухати. Стало бути, потрібне вам той птаха тайкома викрасти. Так тільки це нелегко, тому що й принцесу, і птаха строго стережуть, і кожного, хто до них наблизиться, убивають. Сподіваюся я на вас, синочки, і вірю, що ви зробите це. Ви, старші, беріть коней, беріть грошей скільки потрібне й відправляйтеся у шлях. А молодший ваш брат, раз вуж він Дурень, при мені залишиться. Через три роки чекаю вас додому.
Побрали старші брати ладних коней, насипали по мішкові золота й відправилися у шлях. Їдуть, їдуть, як де корчму вглядять, заходять випити, як корчма — так їм і випити. Зустрічають по дорозі дідка з довгою сивою бородою. Запитує він:
- Куди, синочки, шлях тримаєте?
Розгнівалися королевичі: етакий жебрак стариган стане нас синочками кликати та ще про дорогу нашої випитувати!..
- Не сунь ніс не у свою справу! - відповідають вони і їдуть далі.
Їдуть вони, їдуть, жодної корчми не минаючи. Проходить три роки, проходить чотири, п'ять, шість, від синів ні слуху ні духу. Засмучується король: «Сини мої милі, ось яку кончину довелося вам через мене прийняти! Побила прин-цессина варта вас через старого батька! А у мене тільки й залишився єдиний син, Дурень. Ну що я з ним стану робити? Хоч би хто-небудь приніс мені звісточку, як мої сини загинули!..»
Дурня батьківська скорбота за серце побрала. Попросився він раз відпустити його, щоб довідатися, куди брати подіялися, попросився інший. Тільки король щораз відповідає:
- Викинь ці думки з голови! Куди тобі, дурневі! Бачив, як братам не повезло, а ти й п'яти кроків по- за-будинком не зробиш!
А Дурень усе проситься так проситься. Нарешті сказав батько:
- По мені, так можеш їхати. Однаково ти мені не потрібний. Тільки не здумай брати гарного коня й грошей. Далеко адже не виїдеш.
Зрадів Дурень, що добився Усе-таки дозволу, побрав стару шкап і поїхав. Зустрічає по дорозі дідка з довгою сивою бородою. Запитує дідок:
- Куди, синок, їдеш?
Дурень йому всі й виклав: так, мов, і так, батько сліпий, за трьома царствами у принцеси є птах, від її співу можна прозріти. Розумні брати ось уже шість років як поїхали за цим птахом, так усе ще не повернулися. Дуже вже хотілося батькові довідатися, куди сини подіялися, ось він, дурень, і їде їх шукати.
Дає йому дідок клубок ниток і говорить:
- У тій корчмі, де будеш ночувати, не піддавайся ні на що, а як назад поїдеш, — не купуй живого м'яса. Цей клубок тобі покаже, коли можна йти до принцеси.
Як покотиться вперед, ступай, не бійся, тоді кращий час, стража тебе не побачить, а сама принцеса буде спати.
Подякував дурень, побрав клубок і поїхав далі. Пізнім вечором під'їхав до корчми й залишився там ночувати. Корчмар праг його підбити, щоб випив так у карти зіграв, але дурень не піддався.
На інший день поїхав далі й благополучно добрався до замка принцеси, навколо якого варта розгулювала. Кинув дурень клубок на узліссі лісу й чекає, покамест той заворушиться. Чекав, чекав до вечора, усю ніч прождав, а клубок як лежав, так і не шелохнулся.
Над ранок заворушився клубок, з боку на бік заворочався, а потім покотився вперед. Дурень відразу слідом за ним. Клубок котиться повз варту до заку, дурень по п'ятах випливає. Варта їх не побачила, не помітила. Клубок у замок вкотився — дурень за ним.
Бачить дурень: спить принцеса. Та така вона гарний, такий гарний, як весняний світанок. Чоло черемховим кольором біліє, щічки трояндами червоніють, губки — яскравою кров'ю багровіють. Не витримав дурень, улігся поруч із принцесою, забув птаха, батька, братів, самого себе забув. Тільки клубок не дає йому спокою: котиться, котиться уздовж постелі, поки у постіль не закотився. Отут дурень отямився, схопив птаха, зняв у принцеси з пальця перстень і поспішив за клубком.
Тільки він вибрався із замка, піднявся переполох. Прокинулася принцеса й допитується: хто у неї був, хто птахів і перстень украв?
Підхопив дурень клубок, підхопився на конячину й поскакав із усієї сечі до будинку. До вечора знову до корчми добрався, щоб переночувати отут. Корчмар його знову підбиває у карти зіграти. Дурень до того щасливий, що й відмовитися не може. Став відіграти. Тільки сьогодні йому у всьому везе, навіть і у карти. Цілу купу грошей у корчмаря виграв. Далі б так пішло, так і зовсім би розбагатів, — тільки клубок почав у кишені вовтузитися: не дозволяє більше відіграти. Кинув дурень карти, вистачить, говорить. Корчмар від злості навіть посинів, так тільки нічого не поробиш.
Виспался дурень, ранком рано збирається додому. Та раптом бачить — за огорожею дві людини, до тачок прикуті, землю возять. Запитав він у корчмаря, хто це такі, а той і говорить, що це його боржники. Зглянувся дурень над бідолахами й викупив їх. Та до чого ж здивувався й зрадів, коли довідався у них своїх старших братів!..
Ось усе направилися до батьківського будинку. По дорозі зупинилися на узліссі відпочити. Так як тільки дурень задрімав, брати його оглушили, чарівний птахів забрали й пішли собі додому.
Батько від радості не знає, що робити, як розумних братів возвеличити. А по дурню зітхає, жалує, що відпустив. Брати батькові підтакують:
- Вірно, забрів у яке-небудь болото й вибратися не смог. Хіба ж він знає, куди ступнути, куди ступити?
Бот і птах у короля є, так тільки зір до нього не вертається: не співає той птах. Усе випробували, усі испробовали — не співає, та й годі. Так і залишився король сліпим.
А Дурень лежить на узліссі. Вилізла з-під труску ящірка й давай біля дурня снувати, покамест у рота йому не залізла. Залізе, вилізе, залізе, вилізе — так тричі, а потім утекла. Заворочався дурень, потягнувся, позіхнув, піднявся на ноги й направився до будинку. Удома його ніхто й не довідався.
Найнявся дурень до свого батька конюхом і одержав кошлате лоша. Так і прожив у конюхах, ніким не впізнаний, рівно сім років. Лоша виросло, став добрим, славним конем, у всій окрузі немає йому рівного ні по жвавості, ні по красі.
Тільки сім років минули, приходить звістку, що старшим братам треба їхати за три царства до принцеси, у якої птаха украли. Побрали брати птаха і є до принцеси. Та їх запитує:
- Що, крім птаха, ви ще побрали?
Не знають розумні брати, що сказати. Та птах похнюпившись сидить, не співає. Наказала принцеса відрубати їм голови. Тоді є до неї дурень. Угляділа його птах, стрепенулася й запекла. Принцеса запитує:
- Що, крім птаха, ти ще побрав?
- А ще побрав я перстень, — говорить дурень. Обрадувалася принцеса, наказує відіграти весілля —
Обвінчалася з дурачком.
Після весілля поїхали вони сліпого короля відвідати. У дорогу побрала принцеса коровай хліба, який до кінця з'їсти не можна, кружку води, яку до кінця випити не можна, і меч, яким можна всіх уразити.
- Хто його знає, що у дорозі струсить? А тепер у мене захист і від голоду, і від спраги, і від недруга.
Проїжджають перше царство, бачать — нещастя там страшне: голод несказанний, ні у кого ні крихти хліба, люди ледве живі. Стали принцеса з дурнем різати свій коровай, який до кінця з'їсти не можна, і обділяти всіх хлібом. Ожили знову люди, розв'язали з дяки побрати собі молодих у правителі.
У другому царстві хліба вдосталь, а з водою чиста погибель: довгі роки дощу там не було, уся вода пересохнула. Стали принцеса з дурнем усіх зі свого кухля водою обділяти й прагнучих напувати. Та тут побрали їх собі у правителі.
У третьому царстві всі люди перелякані: грізний недруг побив усю їхню рать і ось-ось усіх інших переб'є. Дала принцеса дурачку меч, що кожний може укласти. Вийшов він з ним вражої раті назустріч і побив її. Люди від радості не знають, що робити, побрали їх собі правителями.
Поголоска про добру пару поперед них біжить. Прознав сліпий король про гірку долю своїх старших синів і про те, яке щастя дурневі привалило, — виходить зі сльозами молодим назустріч. Запік птах — і відразу король прозрів. Віддав він синові своє королівство, а сам розв'язав залишок своїх днів у спокої провести.
З'єднав Дурень усі п'ять царств у одне й став сабоним і славним владикою.