Ріс поруч дубового пня старий гриб. Відразу рядком виліз з-під землі дубовий росточек. А гордий гриб йому сердито вимовляє:
- Такий тощенький хлопчик, а не посоромився мені, старому, ледве чи не на голову сісти! Не міг ти собі містечко подалі вибрати?
- А ти рости, рости, — відповів дубок миролюбно, — коли тобі тісно стане, я посторонюся.
На третій день гриб запхикав:
- Ой, дубок, миленький, голові важко! А дубок у відповідь:
- Не пхикай, не стогни, вистачить ще тобі місця...
У той же день схилив гриб голову та й обвалився. «Ось тобі й гордій!» — подумав дубок.