Сільські горобці звикли харчуватися зерном і, як тільки дозрівають хліба, зграями злітаються на токи.
Одного разу один селянин розсипав на току винну закваску, а сам сховався неподалік у курені. Незабаром прилетіла зграйка горобців. Стрибаючи з місця на місце, вони разом із зерном почали клювати закваску. Горобці швидко сп'яніли, і селянин легко переловив їх.
Але один горобець не встигнув сп'яніти й, хоч і із труднощами, злетів на дерево.
Як тільки вино почало діяти, він, забувши про, що тільки що загрожувала йому небезпеки, радісно запік:
- Нікого не боюся, нічого не боюся! Після фенікса я - самий великий із птахів!
При цьому він прогнав з дерева цикаду, кілька раз клюнув ластовеняти й, задоволений собою, знову запік:
- Нікого не боюся, нічого не боюся! Після фенікса я - самий великий із птахів!
Незабаром на гілку опустилася сорока, і горобець розв'язав обійтися з нею так само, як і з ластовеням. Сорока побачила, що він п'яний, не захотіла з ним зв'язуватися й полетіла ладь. У горобця ж став ще більш самовдоволений вид: від радості він уже не тільки співав, але й пританцьовував.
Про те, що горобець захопив у своє повне володіння дерево, швидко довідався весь ліс. Голуб засумнівався й розв'язав сам перевірити, чи так це. Та хто б міг подумати: ледве тільки він сіл на дерево, горобець почав клювати його у голову!
Захоплений зненацька голуб полетів і сіл на інше дерево. Горобець же подумав, що голуб теж злякався його, і знову запік:
- Нікого не боюся, нічого не боюся! Після фенікса я - самий великий із птахів!
Голуб був дуже розсерджений; він сидів на сусідньому дереві й спостерігав за витівками п'яного горобця. Потім він поспішив до шуліки:
- Братик, горобець захопив ціле дерево, і ніхто із птахів не насмілюється опуститися туди. Цикаду він прогнав, ластівку й сороку заклював так, що їм довелося полетіти, а я тільки-но сіл на дерево, як втратив більше десятка перинок! Та при цьому він ще увесь час співає!
- Що ж він співає?
- Нікого не боюся, нічого не боюся! Після фенікса я - самий великий із птахів! Навіть вас, старший братик, він має за ніщо!
Не встигнув голуб домовити, як розгніваний шуліка розправив крила й полетів до того дерева, де сидів горобець. Голуб, сорока, ластівка й цикада відправилися слідом за ним. Та у той момент, коли горобець дзвінким голоском знову завів свою пісеньку, шуліка каменем упав на нього зверху... але промахнувся.
А горобець прошмигнув у зарості колючого чагарнику, що ріс під деревом. Шуліка кинувся було за ним, але він був дуже великий і не смог пролізти крізь зарості. Тоді він зупинився й сердито запитав:
- Ну, хто з нас більш великий - ти або я?
- Ти, звичайно! Ти навіть більш великий, чому фенікс, - тремтячим голосом відповідав горобець.
- Ах ти, черепашачий син! Будеш ще хвастатися?
- Вибач мене, я наївся винної закваски й бовтав спьяну, - сказав горобець, і сльози закапали з його очей.
Шуліка подивився на нього, сердито пробормотів щось і полетів. Шуліка давно вже зник з очей, а горобець усе ще не зважувався вилізти із чагарнику. Ті, що зібралися навколо ластівка, голуб і сорока презирливо сміялися, а цикада без кінця повторювала:
- Чи, Чи - соромно, соромно!