У давні-предавні часи хвости у зайців були зовсім не такі, як зараз. У першого на землі зайця із зайчихою хвости були гарні, довгі й пухнаті. Вони дуже пишалися ними, уважали себе краще всіх інших звірів і часто викидали всякі штуки, щоб посміятися над ними. Але одного разу через таку штуку втратили зайці свої гарні хвости й залишилися з короткими, ні на що не схожими обрубками. Ось як це було. Якось зайці відіграли на березі ріки й побачили на іншому березі галявину із зеленою ніжною травичкою, захотілося їм перебратися туди й поласувати. Тільки адже й у ті часи зайці не вміли плавати. Як отут бути? Думали вони, думали, раптом чують, булькає вода: це стара черепаха вилізла погрітися на сонечку. Блиснули зайці очима й стали розпитувати стару черепаху:
- Тіточка черепаха, тіточка черепаха! Говорять, у вас багато синів і дочок. Насправді у вас така більша сім'я?
- Правда, щоправда, - радісно закивала стара черепаха.
- Раз вуж зайшло мовлення про більші сім'ї, те наша заяча сім'я Усе-таки більше, і братів у нас більше, - сказав заєць.
- Не бреши. Чому ж я завжди бачу тільки вас двох? - відповіла черепаха. Вона була, звичайно, права, ми адже говорили, що у самі давні часи у усьому світі тільки й були що цей заєць так зайчиха.
- Усі наші брати сидять будинку, - закричали зайці-врунишки, - тому ти й не бачиш їх! Не віриш? Давай порахуємо, тоді розв'яжемо, у кого сім'я більше!
- Як будемо вважати? - запитала черепаха.
- Сьогодні будемо вважати ваших дітей, а завтра вже наших братів.
- Добре, - погодилася стара черепаха, - тільки як будемо вважати?
- Скличте сюди всіх ваших дітей, нехай вони вибудуються у ріці від одного берега до іншого парами, а ми будемо скакати по них і вважати: пари, дві і так далі.
- Добре, - сказала стара черепаха.
Покликала всіх своїх дітей, ровненько вибудувала їхніми парами, витягнули вони шиї й лягли на воду, як поплавці. Зайці прийнялися стрибати із черепахи на черепаху й уважати: - Пари, дві, три...
Так і добралися до іншого берега. Обрадувалися зайці, застрибали радісно й закричали:
- Дурні, дурні, обдурили ми вас.
Тільки рано вони обрадувалися. Самі-Те на інший берег переправилися, а хвости їх ще тяглися позаду, не встигнули зайці забрати їх. Почули черепахи, які були ближче до берега, що кричать зайці, вцепились зубами у заячі хвости й стали допитуватися, у чому вони обдурили їх. Рвонулися зайці, утекти-те втекли, так тільки хвости їх залишилися у зубах у черепах. З тих пір у зайців не хвости, а обрубки. Та зараз говорять: Заячий хвіст довіку не виросте.