За давніх літ у невідомому краї височіла величезна гора, а на тій горі вигадливі камені друг на дружкові нагромаджувалися. На вершині гори у чорній-пречорній печері жив величезний тигр: шкіра плямиста, ока опукле, на чолі біла позначка, а силищи такий, що ніхто зрівнятися з ним не міг. Заричить тигр сердито — земля затремтить, гори захитаються. У підніжжя гори у бездонній зеленій безодні величезна черепаха жила. Розсердиться черепаха, ударить панциром по воді — забігають, закружаться хвилі. Витягне вона шию — ще більше стане, у цілий чжан з лишком. А на самій середині гори росла сосна у кілька десятків чжанов висотою. Уся скривилася, зігнула — тисяча років їй. Щосили намагалася стара сосна ширше розкинути свої галузі — боялася, як би молоді дерева поруч із нею не виросли.
Хоча тигр жив на самій вершині гори, а черепаха — у глибокому вирі, були вони нерозлучними друзями. Не побачать день, іншої — засмучуються, трьох днів не пройде — біжать відвідати друг дружкові. Те тигр спуститься з гори, то черепаха на вершину підніметься. Та щораз проходили вони повз стару сосну, часто про її здоров'я справлялися.
- У - У, е-е, — шуміла у відповідь сосна, а сама потай заздрила друзям.
Не по нутру було їй могутність тигра, не по вдачі сила черепахи, але пущі всього досаждала сосні їх міцна дружба. Давним-давно замислила сосна розлучити нерозлучних друзів, ворожнечу посіяти між ними, так усе прикидала, як це зробити. Та придумала нарешті. Тільки, поки вона думала, засохла наполовину й почорніла, а голки її жовтими стали.
Саме у ту пору черепаха відправилася на гору провідати свого друга тигра. Добралася вона до сосни й тільки було прагла привітатися, як раптом чує — сосна її запитує:
- Куди шлях тримаєш, сестриця черепаха?
- Іду відвідати старшого брата тигра, — відповідає черепаха.
Зітхнула отут сосна, так так важко. Подивувалася черепаха й запитує:
- Ти що це зітхаєш, сестриця сосна?
А сосна знову важко зітхнула й говорить:
- Не радила б я тобі ходити до тигра.
Пущі колишнього здивувалася черепаха й знову запитує:
- Тому ж це ти не радиш мені йти до тигра?
- Знала б ти, — тихенько промовила сосна, — як учора на вершині гори він тебе паплюжив, вуха б мої не слухали.
- Як же він мене паплюжив? - стала допитуватися черепаха.
- Можу сказати, а ти не розсердишся? - ще тихіше, щоб ніхто не почув, запитала сосна. - Отож, обізвав він тебе пуголовком, грозив, як прийдеш ти до нього, згризти твій панцир і випити твою жовч.
Почува це черепаха, висунула голову й у дикій люті поповзла назад у свій вир.
А тигр чекав її, чекав у печері, та й говорить сам собі:
- Що це сестриця черепаха не йде?
Вийшов тигр зі свого лігвища, оглянувся навколо: ніде не мабуть черепахи. « Піду-но сам провідаю її». Розв'язав так тигр і помчався вниз із гори.
Раптом чує — сосна його запитує:
- Куди шлях тримаєш, братик тигр?
Відповідає їй тигр:
- Так ось, не дочекався я черепаху й сам розв'язав її провідати.
Зітхнула отут сосна, так так важко.
- Ти що це зітхаєш, сестриця сосна? - подивувався тигр.
А сосна знову важко зітхнула й говорить:
- Не радила б я тобі ходити до черепахи.
Пущі колишнього подивувався тигр і знову запитує:
- Тому ж це ти не радиш мені йти до черепахи?
- Знав би ти, — тихо промовила сосна, — як вона тебе тільки що тут паплюжила, вуха б мої не слухали.
- Як же вона паплюжила мене? - став допитуватися тигр.
Тоді сосна ще тихіше, щоб ніхто не почув, відповіла:
- Обізвала вона тебе поганим тигреням. Грозила, як прийдеш ти до неї, вгризти зубами у твої пазурі, стягнути тебе за лабети у воду й утопити.
Почув це тигр, розсердився, хвостом махнув і назад побіг.
Багато води з тих пір витекло, а тигр із черепахою так і не зустрілися більше. Так тільки гарячий був у тигра вдача. Як згадає про черепаху, так злість його розбирає. Не стерпів він одного разу, вискочив з печери й побіг до виру.
А сосна рада-радехонька, ледве не сміється. Біжить тигр до виру й лається:
- Ось я тобі покаджу, черепашаче поріддя, ти пазурі мені грозила згризти так за ноги мене у вир стягнути?
Висунулася отут черепаха з води й теж давай лаятися:
- Ось я тобі покаджу, погане тигреня, ти панцир мій грозив згризти так жовч мою випити?
Лаялися вони лаялися, так так розпеклися, що прийнялися битися. Тільки жодному на розум не прийшло правду від неправди відрізнити. Вчепилася черепаха зубами у тигрячу лапу й у вир його стягнула. А тигр устромив ікла у черепашачий панцир, і хоч умре — не відпустить. Небагато часу пройшло, випустила дух черепаха, тигр водою захлинувся.
На інший ранок ішов повз вир юнак. Бачить — на поверхні тигр із черепахою дохлі плавають. Покликав юнак людей, і розв'язали вони тигра із черепахою у село до себе віднести. Стали судити так виряджати — звідки стільки дров роздобути, щоб тигра із черепахою зварити. Почув це юнак і повів людей із сокирами й пилками на гору.
Дійшли вони до середини гори, де стара сосна стояла, подивився на неї юнак і говорить:
- Сосні цієї, почитай, тисяча років. Вона вже наполовину висохнула. Сама не росте й молодим деревам рости не дає. Що її жалувати? Зрубаємо — на багаття дров вистачить.
Прийнялися отут усі дружно за роботу й повалили стару сосну.
Ось яку розповідають історію.