Ось наївся раз вовк падла, потягнувся й подумав: "Що це я усе грішу так грішу, треба й про порятунок душі подумати: піду-но у Єрусалим, стану ченцем".
Подумав, та й за справу узявся. Пом'янув бога й відправився у шлях, прямо до Єрусалима.
Іде він, а назустріч йому телиця.
- Здорово, телиця! - закричав вовк.
- Будь здоровий, вовк! - говорить телиця. - Куди поспішаєш, що у тебе за справи?
- Прагну ченцем стати. Іду у Єрусалим душу рятувати.
- Щасливого шляху, - сказала телиця. Розстався вовк із телицею й пішов далі. Бачить - дві вівці на лузі пасуться.
- Здорово, вівці! - закричав вовк.
- Здорово, вовк! - говорять вівці. - Куди зібрався, чи далеко шлях тримаєш?
- А я, вівці, у Єрусалим іду, у ченці пострижуся, душу врятувати прагну, багато у мене гріхів набралося, важко їх носити стало.
- Щасливого шляху! - напутствовали його вівці. Пройшов вовк повз овець і пішов далі. Іде, а назустріч осів. Та осів благословив вовка й напутствовал його у добрий шлях. Іде вовк у Єрусалим. Ішов, ішов, дійшов. Зголоднів вовк.
А Єрусалим коштує у води. Підійшов вовк, глянув з берега, бачить - церков багато, там і сям ченці снують із кружками у руках. Подумав вовк: "Чого я сюди приплів? Та у церкву-те мене, вовка, не пустять. Зовсім я подурів, що ні телки, ні овець не торкнув, відпустив, та й осла теж". Повернув вовк назад і пішов відшукувати телиць, овець так осла. Та справді, зустрів того осла. Вовк вуж і не здоровається, іде прямо на осла й упасти роззявив. Здивувався осел:
- Ти ж у Єрусалим ішов душу рятувати, а тепер мене з'їсти прагнеш?
- Коли у животі порожньо, не до Єрусалима, - говорить вовк. - Готуйся, зараз знімання тебе.
Сказав осел:
- Добре, їж. Тільки бідний мій хазяїн учора на мене витратився, підкував мене, зніми хоч підкови, щоб хазяїна не розоряти подвійно. Вцепився вовк зубами у підкови, прагне відірвати їх, а осів як брикне його, звалив "ченця" з ніг, усі зуби йому вибив і умчався. Тільки його й бачили.
Ледве віддихався вовк, устав, гарчить:
- Ну що я за коваль, підковами зайнявся, так мені й треба!
Поплівся вовк відшукувати овець. Іде й справді зустрічає овець. Підскочив вовк:
- Ось зараз знімання вас обох! Зупинили його вівці, сказали:
- Це луг наших хазяїв. Вони недавно поділилися й нас поділили, одна дісталася одному, інша - іншому, а луг цей ще не поділили. Ось ми ходимо й не знаємо, де кому пастися. Зроби добру справу, допоможи нам поділити його, а потім хоч з'їж нас.
- Як же я поділю його, - запитав вовк, - що я за землемір?
- А ти станеш посередині, ми побіжимо, хто раніше до тебе добіжить, тому й пастися на цьому лузі.
Став вовк. Побігли вівці, ударили у нього що було сили, ледве не задавили бідного вовка. Вовк упав, а вівці побігли, і слід їх простиг. Абияк піднявся вовк, потягся відшукувати телку, іде, сам себе лає:
- Чого я вліз не у свою справу, який я землемір? Чому не відірвав їм відразу курдюки?
Добрався вовк-чернець до телиці, іде прямо на неї й говорить:
- Знімання тебе зараз. Сказала телиця:
- Добре, з'їж, що ж робити? Тільки зроби добру справу: дуже я люблю спів усяке так гру. Говорять, ти добре співай! Проспівай що-небудь, а потім вуж і їж мене.
Пішла телиця, повела вовка за собою на гору, приготувалася слухати. Сіл вовк і завив. Слухала, слухала телиця, підкралася до вовка позаду, буцнула його гарненько й скинула із кручі, а сама пустилася бігти. Побитий, покалічений, вовк ледве добрався до своєї нори, сіл і заскиглив: - Куди я ліз? Та що це я здумав душу рятувати? Який з мене коваль, що я осла здумав розкувати, і який з мене землемір, що я вівцям зібрався поле ділити, і який з мене співак, що я за телицею потягся? Був би отут хто так побив мене гарненько - поделом би мені!
А у норі у вовка один староста ховався. Почув він вовка, вийшов з нори й давай лупити його дрюком щосили. Утік вовк і думає: "У цьому світі й у порога свого будинку нічого сказати не можна".
Цю казку староста від вовка довідався, староста мені розповів, а я вам переказав.