Якийсь князь багато років провів у чужих краях і не мав звісток з будинку.
Ось вертається він у рідні місця, а назустріч йому слуга.
- Як справи у мене будинку, Исако?-запитує князь.
- Усі добре, батоно, усе у порядку, тільки пес твій здох.
- Як ти мене засмутив, Исако! Тому ж він здох?
- Не знаю, батоно! Вірно, багато м'яса зжер.
- А навіщо ви дали йому багато м'яса?
- Ніхто й не давав. Як загинув твій улюблений скакун, наївся бідолаха пес до відвалу. - Що ти говориш, Исако! Тому мій скакун загинув?
- За лікарем поскакали на ньому - бідна Вардико при смерті була. Квапилися дуже, гнали щодуху. Даремно загнали коня, однаково вашу дочку не врятували.
- Може, п'яний ти, Исако, що ти плетеш? Тому вмерла моя дочка?
- З горя померла, коли її мати, пані наша, згоріла.
- Що за нісенітницю несеш? Як могла пані згоріти?
- Так не тільки вона, уся садиба твоя згоріла - і будинок, і прибудови усе.
- Горі мені, горі! - заволав князь і став бити себе по голові.
- Не горюй, батоно. Повезло тобі, що не був при цьому, а то неодмінно руки на себе наклав би!-утішив слуга свого пана.