На одній землі було місто. У тому місті жив цар. Ось одного разу цар расхаживает близько у'язниці й розмовляє зі своїми наближеними, пропонує знайти його загублену чарівну баночку. Слова пануючи почув людина, що сиділа у у'язниці, і говорить:
- Я знаю, де перебуває баночка. Цар наказав, щоб людину випустили. Випустили тієї людину, нагодували. Та він пішов. Отож ішов він, ішов і побачив спереду будинок. Підійшов до цього будинку, оглянув його зовні. А близько будинку всі навколо потоптане. Подивилася ця людина й розв'язала ввійти у будинок. Увійшов у будинок. Бачить два ліжка. Між тими ліжками стіл коштує, а на тому столі лежить баночка. Тільки побачив баночку, чує на вулиці люди розмовляють. Людина сховалася під ліжко. Люди ввійшли у будинок, і один з них, хазяїн, говорить:
- Баночка, що те у нашому будинку людським духом пахне?
Тоді баночка відповідає:
- Ніякої людину не було. Може бути, це від вас самих людським духом пахне.
Тоді хазяїн говорить:
- Баночка, давай їсти!
Тільки він це вимовив, на столі з'явилася різноманітна їжа.
Стали їсти. Коли наїлися, хазяїн говорить:
- А тепер відправимося ка ми на ту сторону ріки пополювати. Пішли.
Почувши, що вони пішли, людина встала. Говорить баночці:
- Баночка, як їсти хочеться! Дай ка мені поїсти! Та тільки він це вимовив, на столі з'явилася різноманітна їжа. Людина стала їсти. Наївшись, говорить:
- Баночка, а я адже за тобою прийшов, цар мене послав. Тоді баночка говорить:
- Як же я піду? Мене хазяї будуть шукати! Людей говорить:
- Хоч і будуть шукати, так не знайдуть! Баночка погодилася:
- Добре, підемо! Та вони пішли. Коли йшли, почули позаду пожену. Людей говорить:
- Зараз нас наздоженуть! Тоді баночка сказала:
- Сховаємося під шелюгою!
Людина вирвала шелюговий кущ із коренем, сховався у яму від кореневища й накрився кущем. Чує – люди йдуть і говорять:
- Із цього місця, ми їх слід втратили. Зараз темрява. Завтра, коли світле стане, будемо шукати!
Погоня повернулася. Людина встала й побіг. Та знову чує позаду пожену. Тоді він сховався під стрімчастим берегом ріки. Знову чутно, як ті люди шукають і говорять:
- Чого вуж отут шукати, напевно, не знайдемо, давайте вертатися назад!
Тоді людина встала. Баночка говорить:
- Тепер ми не будемо поспішати. Вони за нами не поженуться!
Потім пішли. Коли йшли, побачили перед собою людину. Підійшли до нього, наша людина запитує:
- Що ти робиш? Той відповідає:
- Я землю міряю, скільки у ній махових сажнів! Тоді наша людина пішла до лісу. Увійшовши у ліс, побачив, що лежить коров'яча лопатка. Він на ту лопатку напакостив і повернувся. Та людина говорить нашому:
- Навіщо ж ти испакостил мою їду?! Наша людина витяглася баночку й говорить:
- А ми ось це будемо їсти! Та людина говорить:
- Що ми будемо їсти? Що у цій баночці перебуває? Отут наша людина сказала:
- Баночка, дай нам поїсти!
Тільки він це сказав, з'явилася різна їжа. Коли вони наїлися, та людина стала просити у нього баночку:
- Віддай мені баночку, а я тобі сокира дам. Якщо ця сокира кинути, він сам буде дерева рубати.
Потім та людина закинула сокиру на ту сторону ріки. Сокира його усе дерева зрубав. Тоді наша людина говорить:
- Добре, віддам! Із цими словами він віддав баночку тій людині, побрала сокира й пішла. Та ось, коли йшов, задумався: Навіщо ж це я баночку віддав?
Тоді він кинув назад свою сокиру. А сокира його тій людині голову наотмашь зрубав. Побрала наша людина баночку, сокиру й пішов далі. Ішов ішов, побачив людину й запитав:
- Що ти робиш? Та людина сказала:
- Я вимірюю глибину землі.
Наша людина вийняла баночку й сказав.
- Дай нам поїсти!
Раптом різна їжа з'явилася. Вони стали їсти. Та людина стала просити баночку, говорячи:
- Я тобі батіг дам. Ти цим батогом можеш пожвавити людину.
Наша людина погодилася, побрав батіг і пішов. Та ось, коли йшов, задумався: Навіщо ж це я баночку віддав?
Кинув він назад сокира. А сокира його тій людині голову наотмашь зрубав. Побрав він баночку й пішов. Та ось так ішов ішов і знову побачив людину. Та людина лежала й дивився на небо. Наша людина запитує:
- Що ти робиш? Та людина відповідає:
- Я зірки вважаю.
Наша людина вийняла баночку й сказав:
- Дай нам поїсти!
Раптом різна їжа з'явилася. Стали їсти. Та людина стала просити у нашої людини баночку:
- Ти дай мені баночку, а я тобі дам свердел. Як тільки ти просвердлиш землю, з'явиться місто.
Тоді наша людина погодилася, віддав баночку. Побрав свердел і пішов. Та знову задумався: Навіщо ж це я баночку віддав?
Із цими думками кинув назад свою сокиру. А сокира його тій людині голову наотмашь зрубав. Побрала наша людина баночку й пішов. Переправився через ріку, вибрав галявинку.
Посверлил там свердлом. Та тільки лише пустив свердел у хід, як з'явилося місто. А посередині того міста здався гарний будинок, увесь із золота.
Наша людина ввійшла у той будинок. Поклав баночку на стіл і глянув на себе у дзеркало. Виявилося, що став він дуже гарним юнаком. А близько стола сидить гарна, як баночка, дівчина.
Цар, який жив у місті, ранком устав і бачить за рікою нове місто. Здивувався, хто це без нього ведена місто побудувало. Потім велів своїм наближеним піти за ріку подивитися, хто ж це місто побудувало.
Наш юнак бачить, що з іншого берега ріки люди йдуть. Кинув він своя сокира. А сокира людям усім голови зрубав. Цар же, коли його люди були вбиті, сам відправився на ту сторону ріки. Прийшов за ріку, увійшов у будинок юнака. Опитує:
- Дитятко, навіщо ж ти без попиту місто побудувало? А юнак говорить:
- Я баночку знайшов, ось баночка, – і показав на дівчину.
Цар дуже зрадів, говорить:
- Як же ти добре зробив, адже баночка – моя дочка! Та ти стань моїм сином, бери баночку у дружин!
Тоді юнак кинув на ту сторону ріки свій батіг. А батіг давай усіх хльостати, і всі люди, яких сокира порубала, ожили. Та цар пішов назад додому за ріку. А юнак, одружився на баночці дівчині й став жити у цім місті.