Жив старий. Було у нього три сини – молодці хоробрі. Вийшов одного разу старший син на вулицю й бачить близько будинку слід лося. Нагнувся нижче, придивився – слід зовсім свіжий. Очевидно, лось близько будинку був зовсім недавно.
Напевно, лось недалеко пішов, – подумав старший син.
Повернувся він у юрту, побрав рушницю й став збирати усе, що було необхідно для полювання.
- Куди ти збираєшся, синок? - запитує його батько.
- Не запитуй, батько, я швидко повернуся.
- Не ходи нікуди, – просить старий, – я бачив дурний сон. Він нічого гарного не передвіщає.
- Що ж ти бачив у сні, батько? - запитує старший син.
- Бачив я у сні, що лежиш ти на поліні весь у крові! Не ходи, прошу тебе!
- Усе це дурниця! Нічому я не вірю, – виявив старший син і вискочив на вулицю.
Близько будинку він знову відшукав слід лося й відправився по ньому.
Сонце вже низько спустилося й майже з'єдналося із краєм землі, коли старший син нагнав лося. Він вистрілив і, очевидно, потрапив прямо у серце. Лось упав як підкошений на землю.
Поки старший син знімав шкіру з лося й різав на шматки його м'ясо, уже зовсім стемніло. Став він готуватися до нічлігу.
Тільки поставив чум і зібрався їсти зварене м'ясо, як перед ним звідки не візьмися з'явилася баба. Була вона страшна: сиві волосся звисали пасмами на її почорнілу й зморщену особу, з рота стирчали чотири гнилі зуби, брудний і старий одяг висів на кощавому тілі.
- Ну у! Як я рада, синок, що бачу тебе! Ось добре те, такого великого лося вбив! Я, очевидно, поспіла саме вчасно. Свіженького м'яса поїмо. Дозволь мені переночувати у твого багаття й нагодуй мене!
- Що ж, їжі багато, і місця вистачить у багаття, – сказав старший син.
- Як я рада, синок, чути такі слова! Та ось поїли й сталі укладатися спати.
- Улюблений синок, пошкодуй мене, – просить баба, – дай мені свою постіль. А то, якщо я ляжу на мерзлу землю, оклякну й умру.
Хлопець кинув їй постіль.
- Замість подушки дай мені хоч своя рушниця, – знову просить баба.
Та рушницю віддав їй старший син старого. Колом тихо. Тільки чує хлопець який те звук, начебто залізо про залізо скрипить.
- Баба, що ти там робиш? - закричав хлопець.
- Дорогий синок, це, очевидно, я у сні зубами скрегочу. Напевно, проковтнула м'ясо не розжувавши, воно мені тепер і давить на печінку. Чого ти злякався, не бійся, засни! Хлопець повірив і знову заснув. А ранком, як тільки стало світати, він прокинувся від лементу баби:
- Ведмідь, Вовк! Ведмідь, Вовк! - кричала баба, роззявивши рота.
Та відразу ж з лісу, звісивши мови на груди, вибігли ведмідь із вовком.
- А, ти чаклунка! Давай скоріше мені рушниця! - крикнув хлопець.
Баба кинула йому рушниця, яку вона вночі перегризла навпіл.
- Відьма, що ти зробила?! – встигнув тільки вимовити хлопець.
Відразу ж на нього накинулися ведмідь із вовком і розірвали на шматки.
Пройшов день. Старий із синами чекають старшого сина, а він не вертається. Тоді середній син вийшов з будинку й теж побачив близько будинку сліди лося. Хлопець доторкнувся до сліду рукою. Він ще не встигнув змерзнути. Очевидно, лось тільки що пробіг.
Не піде далеко! - подумав середній син і бігцем кинувся до будинку. Заскочив він у будинок, схопив рушницю з патронташем на полювання зібрався.
- Куди ти зібрався, синок? - запитав батько.
- Я, батько, швидко повернуся.
- Послухай мене, не ходи! Брат твій пішов і не повернувся. Та й сон я бачив негарний! Не ходи!
- Який ти бачив сон, батько, розкажи мені!
- Я бачив, як із твоїх ран лилася гарячим струменем кров.
- Так ну у?! Усе це дурниця, – сказав хлопець і пішов по сліду лося.
Старий залишився будинку з молодшим сином. Усю ніч він не спав і чекав старших синів. Але ніхто не повернувся додому.
А на наступний ранок молодший син побачив такий же слід лося близько будинку. Він був зовсім свіжий.
Молодший син бігцем заскочив у будинок. Побрав рушницю, сумку з патронами й тільки праг вийти, батько йому й говорить:
- Куди зібрався, синок?
- Піду на полювання. Близько нашого будинку тільки що пройшов лось.
- Це яке те чаклунство, а не лось. Пішли два брати й не повернулися. Як би було гарне, якби ти нікуди не ходив, – говорить старий.
- Ні, я Усе-таки прагну подивитися, що за дивний лось ходить увесь час близько нашого будинку. Подивимося ще, хто кого!
- Боюся я, синок, дуже боюся за тебе!
- Ну, якщо я нічого не вб'ю, – відповідає молодший син, – так хоч довідаюся, що стало з моїми братами: живі вони чи ні.
- Ну, іди! Будь тільки обережним.
Пішов молодший син по сліду лося, пройшов дві галявини й тільки на третій наздогнав лося.
Не помилилося гостре око, не здригнулася сабона рука. Потрапив молодший син у лося. Звалився той мертвим.
Поки хлопець знімав шкіру, різав м'ясо, стемніло. Він розпалив багаття, поставив варити м'ясо. Сидить, чекає. Раптом звідки не візьмися з'явилася перед ним страшна баба із сивими волоссями й з рідкими гнилими зубами, що стирчать із рота.
- Як добре, друг мій, що ти вбив такого лося! Як я рада тебе бачити тут, – проговорила баба.
Хлопець же нічого не відповів. Він продовжував сидіти, нахиливши голову, але зірко стежив за кожним рухом баби.
- Що ж ти мовчиш, син мій! - продовжувала через якийсь час баба. Чому не запросиш мене до свого багаття? Або тобі м'яса шкода?
- Ні, мені м'яса не шкода. М'яса багато, навіщо жалувати?
- Твої брати не жалували м'яса. Добрі був хлопці!
- Ти їх зустрічала? Де вони? - не витерпівши, запитав хлопець.
- Так, я їх зустрічала. Вони тут, поблизу. Убили багато лосів і сидять там.
Якщо вони вбили багато лосів, чому ж не вертаються додому? - подумав хлопець, але нічого вголос не сказав.
Повечеряли м'ясом. Зібралися спати.
- Синок, – просить баба, – дай мені твою постіль, сумку з патронами й рушниця під голову, а то я змерзну на голій землі.
- Ну, ще чого ти попросиш? Старі вчать нікому чужому не давати у руки своя рушниця й сумку. Тому я тобі, баба, нічого не дам.
Лягли спати. Раптом крізь сон чує: хто те смикає за рушницю. Хлопець відкрив очі й бачить баба гризе його рушниця.
- Що ти робиш, стара чаклунка! - закричав хлопець і схопив бабу за волосся.
Баба ж роззявила рота і закричала:
- Ведмідь, Вовк! Ведмідь, Вовк! Та відразу з лісу біжать Ведмідь із Вовком. Звісили вони мови по самі груди.
Побачив це хлопець і прив'язав бабу до дерева. А Ведмедя з Вовком убив. - Ну, а тепер ти, стара відьма, скажеш, де мої брати?!
- Я не знаю, де вони, – відповідає баба.
- Ти що ж причиняєшся? Я тобі покаджу, як не знати!
Схопив він березу, вирвав з коріннями й прийнявся бити бабу. Що ж поробиш, довелося бабі, сказати, що братів з'їли ведмідь і вовк.
Тоді молодший брат розпоров їм животи, але знайшов тільки кості так м'ясо.
- Ні, ти від мене так не відскіпаєшся! - закричав хлопець. - Я тебе змушу їх пожвавити!
- Що ти говориш? Як же я їх перетворю у живих?
- Нічого не знаю! Або ти їх пожвавиш, або я тебе замучу. Вибирай одне із двох!
- Ніяк не можу пожвавити, – стогне баба;- Так ти не можеш? Дуже добре! Нагрів хлопець березу на багатті й знову став бити бабу. Злізло з неї м'ясо, здалися жили. - Перестань! - стогне баба. - Дай віддихатися!
- Ось тобі отдишка! - Хлопець почав бити ще пущі.
- Перестань, – знову просить баба. - Зараз пожвавлю твоїх братів.
Тоді хлопець говорить:
- Я довго чекати не має наміру. Пожвавлюй скоріше!
- Тут я не можу цього зробити. Далеко звідси є маленьке озеро живої води. Якщо принесеш звідти живої води й сприскаєш братів, то вони відразу оживуть.
- Дуже добре! - говорить хлопець. - Ти мене поведеш до цього озера! Так скоріше!
- Ні, я не зможу тебе довести. У мене зовсім незмога. - Так ти не прагнеш мене вести? Хлопець знову прийнявся бити бабу.
- Перестань, дай віддихатися. Усе зроблю, як ти говориш!
Тільки встигнула це сказати баба, бачить хлопець коштує перед ним що те начебто строкатої корови. Сіл він на неї. У вухах відразу ж зашуміло. Отямився він через якийсь час у озера, навколо якого була зелена трава, а небагато подалі суцільний гар.
- Ось це і є озеро живої води, – говорить баба. Але хлопець просто так не повірив. Вистрілив він у пташку, що летіла над озером. Пташка каменем упала, у озеро й відразу згоріла.
- Так ти мене ще обманювати збираєшся, – закричав хлопець. - Ти усе ще хитриш! Почав він бити бабу.