Живуть старий з бабою. У них вісім оленів. Поблизу від них ніхто не живе. Старий зовсім сліпий, а баба з гарними очима. Баба заколола одного оленя. Старий не знав, що баба заколола оленя, баба йому не сказала. Баба м'ясо висушила й розрізала на дрібні шматки. Розрізавши, поклала у свій мішок. Старому баба не дає їсти м'ясо. Відправляючись по ягоди, баба брала м'ясо із собою і їла його у лісі одна. У лісі баба бувала подовгу, а старий сидів увесь день голодний, нікуди не йдучи. Одного разу, коли баба відправилася по ягоди, старий почав плазувати усередині юрти, сподіваючись знайти що небудь поїсти. Та ось так плазуючи, приполз у господарський кут баби. У куті цьому знайшов мішок, а мішок був повний м'ясом. Старий розв'язав мішок баби, поїв. Поївши, заліз усередину старухиного мішка. Вліз і накрився зверху м'ясом. Коли стемніло, прийшла баба. Підкралася до своєї юрти й заглянула усередину. Старого немає. Баба сказала:
- Милі, не чи заблудився мій старий! Потягла баба свій мішок куди ока дивляться.
Ледь тягне, – знемагає від ваги, не знат, що тягне мішок зі старим. Та ось так, коли йшла баба, знайшла затон. Стала обходити цей затон по берегу, а у вузькому місці стрибнула. Коли баба перестрибувала, знемагаючи від ваги, старий засміявся.
Тоді баба сказала:
- Милі! Старий уже чудитися мені став. Старий ще сабоніше засміявся. Тільки тоді баба догадалася, що сміється старий усередині мішка. Баба швидко розв'язала мішок, а усередині її мішка, як ні у чому не бувало, старий м'ясо їсть.
Після цього сталі старий з бабою битися. Та ось, коли билися, упали у затон і ледве не втопили. Ледь вибралися.