Колись сонце було людиною, яка жила на землі, у своєму будинку, і його кликали Сонячна Пахва - від однієї з його пахв виходило сяйво. Удень сонячне світло було білим, а вночі червоним, як вогонь. Коли він лежав, піднявши нагору руку, навколо ставало світле, як днем. Коштувало йому вилучити руку як усюди наступала тьма. А як тільки він знову піднімав руку, навколо його житла розливалося сяйво. Але вся інша країна була сутінкової, і небо було тоді чорним - світла було стільки, скільки буває зараз у похмурий день, коли небо суцільно затягло щільними хмарами, що приховують сонце. Та ось люди прадавнього народу розв'язали змусити сонце піднятися у небо, щоб воно обігрівало й висвітлювало всю землю й щоб вони могли сидіти й грітися на сонце.
Одна стара жінка, у якої не було своїх дітей, сказала іншої, щоб та послала своїх синів до цього старого, Сонячної Пахви. Вона сказала що діти повинні відправитися до нього й дочекатися поки він засне. Вона сказала цій жінці, що її діти повинні обережно наблизитися, підняти Сонячну Пахву й закинути його на небо. Та тоді сонце буде ходити по всьому небу й буде сіяти всюди, і вся земля буде освітлена. А личинки термітів буду сохнути на сонце.
Мати передала дітям усі, про що говорила їй ця баба. Вона сказала дітям:
- Діти! Дочекайтеся, поки сонце ляже спати, і обережно наблизьтеся. Потім усе разом схопите сплячого, підніміть його й киньте нагору, у небо. Так їй говорила баба, і так вона передала усе своїм дітям.
Та ось діти зібралися йти, а стара жінка сказала їм:
- Ви повинні піти й сісти там і спостерігати за ним: якщо він лежить із відкритими очима й дивиться, то сидите й чекайте, поки він не засне. Та ще вона сказала:
- Про діти! Скажіть старому, що він повинен перетворитися у сонце, він повинен стати печеням сонцем, Надалі він буде пересуватися по небу, він буде жити вгорі, у небі, як печеня сонце, і тоді личинки термітів будуть сохнути.
А діти слухали цю стару жінку, голова якої була сивий, слухали усе, що вона їм говорила Та вони слухали свою матір, яка передала їм вага що говорила про цей стара жінка.
Та ось діти відправилися до нього. Вони прийшли, сіли й стали чекати, а він лежав, піднявши нагору лікоть, і його Пахва висвітлювала всі навколо. Вони сиділи й чекав Потім вони встали й пройшли ще небагато, обережно наближаючись до нього. Вони знову зупинилися й подивилися на нього, потім знову пішли вперед, обережно підкралися до нього й, схопивши його всі разом, підняли його нагору, а він був гарячим. Та вони кинули його розпеченого, нагору й сказали йому, розпеченому:
- Про сонце! Ти повинне міцно триматися там нагорі, і рухатися по небу як розпечене солнцеони зробили всі так, як їм говорила стара жінка. Їхній батько сказав:
- Сонячна Пахва міцно тримається там, нагорі. Це діти закинули його нагору, коли він лежав і спав.
Діти вернулися. Вони прийшли й розповіли, як усе було. Старший з них сказав:
- Ось цей юнак тримав його; я також тримав його; мій молодший брат тримав його; і інший мій молодший брат також його тримав; і ось цей юнак зі своїм молодшим братом тримали його. Я говорив: Тримаєте його міцніше! Міцно тримаєте старого! Потім я сказав; Кидайте його нагору! Кидайте старого нагору! Та ми кинули нагору старого-сонце.
Юнак сказав старій жінці:
- Про бабуся! Ми кинули його нагору. Ми сказали, що він повинен перетворитися у сонце, печеня сонце, тому що ми мерзнемо. Ми сказали йому: Про дідусь, Сонячна Пахва! Залишайся там, стань жарким сонцем, щоб личинки термітів могли висохнути, щоб уся земля стала світлою, щоб уся земля стала теплою, щоб ти усе обігрівав. Ти повинен завжди сіяти, проганяючи тьму. Коли ти будеш приходити, тьма буде йти.
Сонце приходить - тьма йде. Сонце сідає - приходить тьма, а разом з нею вночі приходить місяць. Коли світає, сонце виходить, а тьма йде. Уночі ж виходить місяць, місяць висвітлює тьму, і тьма відступає. Місяць сіяє, несучи тьму, а потім місяць заходить і виходить сонце, воно розганяє тьму й жене місяць. Але місяць зупиняється, і сонце простромлює місяць своїм ножем, і місяць слабшає й вгасає. Тоді місяць говорить:
- Про сонце! Заради моїх дітей залиши мені хоча б спинний хребет!
Та сонце уступає її проханням, воно залишає їй спинний хребет заради дітей. Так надходить сонце, і хвора місяць іде ладь, вона із труднощами йде далі й, хвора, вертається додому. Їй здається, що вона вмирає.
Але місяць знову оживає й знову стає повним місяцем. Коли вона стає новим місяцем, у неї знову виростає живіт, вона стає великим, повним місяцем. Вона оживає й виходить, вона рухається вночі по небу. Вона - сандалія Цагна. Він колись кинув її у небо й наказав стати місяцем - темрява заважала йому Та ось місяць бродить у ночі.
З'являється сонце - і вся земля сіяє, з'являється сонце й висвітлює всі навколо - і люди можуть скрізь ходити. Люди бачать чагарник, вони бачать один одного вони бачать м'ясо, яке їдять; вони бачать газель, вони женуть газель, і вони стріляють у газель; вони женуть страуса, вони підкрадаються до антилопи, вони також підкрадаються до антилопи куду, коли світле. Вони ходять друг до друга у гості, коли сонце сіяє й на землі світле, і сонце висвітлює їм шлях. Вони мандрують, вони полюють і стріляють, вони знаходять газель, вони женуть газель, вони влаштовують на неї засідку й лежать у укритті. Вони лежать, виривши у землі ямку й прикрившись чагарником. Вони лежать у цьому маленькому будиночку із чагарнику й чекають, поки з'явиться газель.