Одного разу у Стамбул приїхав француз і з'явився у палац султана. Султан радо зустрів його, а француз заявив, що із задоволенням прийняв би мусульманську віру, якби хто-небудь розгадав його думки. Султан шукав і там і сям підходящого людину, але нікого не знайшов, хто міг би поговорити з ученим паном, а тим більше відгадати його думки. Тоді хтось назвав султанові Насреддина-Ходжу й додав:
- Якщо вже Насреддин не вгадає, виходить, ніхто не вгадає!
Султан негайно послав своїх слуг за Насреддином. Шукали вони, шукали Насреддина-Ходжу - усі дарма. Насреддин щодня зранку сідав на свого осла й гнав його по Стамбулі, куди заманеться, а у той день дав ослові волю, - нехай везе куди прагне. Не швидко вдалося слугам розшукати Насреддина й передати йому наказ султана негайно ж з'явитися у палац.
Але ось Насреддин повернув осла й погнав його до палацу. Цілий день Насреддин не їв нічого й був голодний як вовк, а всі тому, що поклався на ослиний розум. А отут ще нове лихо звалилося: раз султан кличе - гарного не чекай. Похмурий, зліз він з осла, прив'язав його у воріт і пішов до султана. Султан пояснив Насреддину, що від нього потрібно, Насреддин клянеться й божиться: не вмію, мов, по-французькому балакати. Але поплічники султана не відступаються, умовляють хоча б знаками порозумітися із французом, і Насреддин нарешті здався. Пішов Насреддин у окрему кімнату й сіл на диван.
А отут і француз подарував і сіл поруч Насреддина. Глянув француз на свого співрозмовника й накреслив на підлозі рукою коло, а Насреддин побрав та й розсік долонею коло навпіл. Тоді француз помахав пальцями, показуючи, як із середини кола щось нагору піднімається, а Насреддин - начебто посипав чимсь зверху на коло. Француз здивував і витягся з кишені яйце, а Насреддин - шматочок сиру й простягнув французові. Іноземний гість підхопився й кинувся до султана.
- Угадав! - закричав він. - Угадав усі мої думки! Тепер, якщо завгодно, можеш звернути мене у мусульманство!
- Так як же це так вийшло? - здивувався султан.
- А ось як: я затверджую, що земля кругла, і тому накреслив рукою
Коло на підлозі. А Насреддин розділило моє коло на дві рівні частини, - половину, мол, займає вода. Я показую рукою знизу нагору: на землі, мол, виростають усякі рослини, а Насреддин дощ зобразив, - мов, з неба він іде й жодне рослина без дощу не обходиться. Я витягся яйце, розуміючи при цьому, що земля нагадує його за формою, а Насреддин простягнув мені шматок сиру, - земля, мол, одягнена снігом, на сир схожа.
Француз пішов, а султан покликав Насреддина-Ходжу до себе, похвалив його й попросив розповісти, як йому вдалося розпізнати думки француза.
- Немає нічого простіше, - відповів Насреддин. - Француз накреслив перед собою коло, - хвастається, виходить, яка у нього смачна погача, а я, звичайно, розділило коло навпіл - дай, мол, мені половину, я теж голодний. Отут француз руками замахав - дивися, мол, як булькає у моєму казані відмінний плов! А я начебто б підлив у казан масла, - мол, масла не забудь підбавити, так побільше! Француз простягнув мені яйце - помилуйся, який ми з тобою яєчнею поласуємо, а я витягся шматок сиру, немов говорю - і закусити чому найдеться!
Султан посміявся над мудрістю Насреддина-Ходжі, наділив його багатими подарунками й відпустив, але з тих пір так і зложилася приповідка: зрозуміли, мол, один одного, як Насреддин француза!