Жив не жив хан, «прославлений своїми дивацтвами. Одного разу він оголосив, що видасть красуню дочка тільки за саму ледачу людину.
Незабаром у ханський палац рушили юрби наречених, і кожний став розповідати про свою лінь.
Дійшла про це поголоска й до трьох братів — синів аульского чабана. Розв'язали вони теж спробувати щастя й усі троє стали перед ханом.
- Починай ти, - сказав хан старшому братові.
- Про мою лінь знають навіть аульські хлопчиська, - почав старший брат, - потрапить у суп муха, я її не викидаю.
- Проженете цього дурня! - закричав хан.
- З ліні я не обходжу калюжі й шльопаю прямо по бруду, - сказав середній брат, коли настав його черга.
Така відповідь ханові також не сподобався й він велів гарненько побити середнього брата ціпками.
- Давай послухаємо тебе, - звернувся він до молодшого брата.
Але той мовчав, хоча хан кілька раз повторив наказ?
- Ця людина гідна руки моєї дочки! - зраділо викликнув хан.- Від ліні він навіть рота не розкриває!
Хан виконав обіцянку, і син чабана щасливо зажив із красунею дружиною.
Усе це я бачив, сюди прийшов і вам розповів.