Осів і вовк

Одного разу охлялий за зиму осел щипав траву на лузі. День був сонячний з легким весняним вітерцем, і колом було багато гарної трави. Осів швидко наївся, і захотілося йому пити. Побіг він до річки, напився й праг було повернутися на луг. У цей час він побачив величезного вовка й завмер злякано. - Що ти тут робиш, нещасний? - завив вовк. - Я завжди тут буваю, - тремтячи, відповів осел.- Наш хазяїн чомусь вибрав це місце. - Завжди тут бував і той осів, якого я задер позавчора. Від цього тобі легше не буде. Готуйся до смерті. - Про бідний вовк, як мені жалко тебе, - сказав осел.-Ти вб'єш мене й будеш їсти моє жилаве м'ясо. А тим часом у мене будинку чотири ослята. Тільки дурень може відмовитися від їхнього ніжного м'яса. Приходь увечері до мене додому, і ти відмінно поласуєш. - А як кличуть твоїх ослят? - Одного з них кличуть "Ліворуч", іншого - "Довгий", третього -"Знаючий" і четвертого - "Незнаючий". Подумав вовк і розв'язав почекати до ночі. Уже дуже хотілося йому покуштувати ніжного м'яса ослят. Опівночі вовк підійшов до хліва й штовхнув двері. Вона виявилася замкненою. "Видиме, осів ще гуляє у поле", - подумав вовк і став кликати ослят: - "Ліворуч"! - закричав він. - Ліворуч висить замок, - відповів осел. - "Довгий!"- Довгий камінь підпирає двері, - почулася відповідь. - "Знаючий"!-заволав вовк. - Знаючий з'їв би мене ще у ріки. - "Незнаючий"! "Незнаючий!" - закричав вовк. - Звичайно, незнаючий, - погодився осел.- Адже інакше ти б не виявився перед приміцно закритими дверима. Отут вовк зрозумів, що його надули, і ще більше розсердився. Незабаром на шум збіглися люди й накинулися на вовка. Ледве відніс він ноги, говорять.