Одного разу птаха розв'язали очистити озеро. Уже дуже воно міліло, покрилося тванню й стало брудним-пребрудним.
Зібралися усе птаха, а зозулі немає й немає. Послали вони до неї гінця.
- Стану я бруднити свої чисті ноги у вашому брудному озері, - відповіла зозуля.- У мене на скелях багато чистих лужиц, ідіть ладь.
- Надходь як знаєш. Тільки не здумай і близько підходити уводити, увести до ладу нашому озеру, - попередив її гонець.
Та ось птаха очистили воду від бруду й твані, посипали дно великою галькою, і стало озеро глибоким і чистим. Тим часом почалася жара, лужици на скелях висохнули, і настали для зозулі чорні дні. Води поблизу не було, а пташенята жалібно пищали й вимагали пити. Та й сама зозуля сабоно страждала від спраги.
Одного разу вночі вона побрала глечик, пробралася до озера й набрала води. Але отут налетіли птаха й стали бити зозулю, присуджуючи: «Не брудни свої чисті ноги у нашому бруді!».
- Відпустите мене заради маленьких пташенят! - заблагала зозуля.- Нехай мої ноги будуть завжди покриті брудом, але чистити озеро наступного разу я прилечу першої.
Птахи зглянулися над нею, і з тих пір зозуля першої приходить чистити водойми.