Одного разу кіт оголосив, що прагне зробити паломництво у Мекку й там одержати від аллаха відпущення гріхів. А їх у нього, зізнатися, було чимало, особливо перед мишами.
Кіт став розпускати слухи, що відтепер він не торкне ні одну мишу, навіть якщо вона стане бігати по його спині.
Дійшли ці слухи до мишачого хана. Зрадів хан — раз кіт покаявся, у царстві буде спокійно. Та Усе-таки мишачий хан для перевірки послав до кота двох молоді мишей.
Кіт прийняв їх ласкаво й сказав:
- Благаю вас, брати, вибачите мої гріхи. Може бути, і з ваших близьких хто-небудь знайшов смерть від мене. Але це більше не повториться. Усі ми божі тварини, і не пристало нам кривдити один одного.
На другий день до кота прийшов сам мишачий хан із численною свитою. Кіт їх теж зустрів дружелюбно й став просити прощення. Усе миші оточили кота й почали виражати свою радість. Тільки одна стара миша залізла у найближчу норку й звідти дивилася на веселу метушню.
- Ти що, дурна, не підійдеш до нас? Адже кіт змінився й став іншим, - сталі усе кликати її.
- Кіт-Те змінився, так вуса у нього залишилися ті ж, - відповіла миша. Та не встигнула вона промовити ці слова, як кіт передушив усіх мишей.