Був не був сам розумний, розумом убогий багатий хан. У хана був єдиний син, у якому він душі не сподівався. Батько по-;; будував для нього великий палац зі скла й кормил сина м'ясом без костей і хлібом без кірки. Одного разу помилково принесли ханському синові хліба з кіркою й м'яса з костями. Кістка вколола його, і мазун закричав від болю. У гніві жбурнув він кістка про стінку. А вона адже була скляна й розбилася вщент. Ханський син вийшов назовні, повними грудьми вдихнув свіже повітря й з подивом оглянувся. Уперше побачив ханський син зелені луги, отари овець, що й пасуть їхніх чабанів. Зраділо його серце, і зрозумів юнак, що тримали його взаперті від білого світла.
- Приведіть до мене батька з матір'ю! - наказав він слугам. Стривожені батько й мати негайно прийшли й запитали:
- У чому справа, син? Яке лихо спіткало з тобою?
- Не прагну я залишатися у вашому палаці, - відповів син.- Пошліть мене із чабанами на пасовища, інакше я назавжди піду від вас.
Здивувався й засмутився хан і став відговорювати сина. Але той був невблаганний і твердо стояв на своєму. Розсердився тоді хан на упертюха, дав йому п'ятдесят худих овець і жалюгідне лахміття й вигнав з дому.
Після довгого шляху ханський син знайшов гарні пасовища. Тут він побудував кіш і залишився. Поступово отара його збільшилася й вівці почали повнішати.
Через якийсь час хан став шкодувати про єдиного сина, якого він зопалу прогнав з будинку. Велів він кликнути п'ятдесят кінних і п'ятдесят піших воїнів і відправився на пошуки сина. Довго їздив хан зі своїми воїнами по різних країнах, але не міг знайти сина. Та ось одного разу з гірської вершини вони побачили зелені луги й отару білосніжних овець. Подь-Їхав хан ближче й побачив кіш, у тіні якого спав юнак. Хан довідався у ньому свого сина й став його будити. Юнак прокинувся й з лементом: «Навіщо перешкодили догледіти прекрасний сон!» — утік ладь. Розсерджений батько залишився у повному здивуванні.
А син біг без оглядки, поки не потрапив у дрімучий ліс. Там він ліг під деревом і заснув.
Цей ліс належав іншому ханові, який щонеділі відправлявся туди на полювання у супроводі нукерів і мисливських собак. Якось раз хан зупинився у опушки лісу й приготувався до полювання. У цей час собаки з гавкотом кинулися у ліс і через трохи часу повернулися. Так собаки робили кілька раз: бігли у ліс і з гавкотом верталися назад. Хан звернув на цю увагу й розв'язав, що у лісі завелася незвичайна дичина. Та хан послав за нею своїх нукерів. Незабаром нукери знайшли сплячого юнака, розбудили його й привели до хана. Промерзлий до костей, юнак не зміг вимовити навіть свого імені, і тоді його розв'язали назвати Найдою. Потім хан привів його до себе й послав пасти свиней.
Найда працював з ретельністю, і хан незабаром зробив його своїм конюхом.
Юнак і цю роботу виконував дуже добре. Та хан зробив його нукером. Незабаром Найда став ханським улюбленцем. Але інші нукери із заздрості розв'язали його погубити.
Одного разу вони прийшли до хана й сказали:
- Про могутній хан! Давно ми прагли тобі сказати, як темні твої Спокої. Тут не вистачає сонця й світла, а тим часом у море, яке обмиває твої великі землі, є чудесна перлина, здатна освітити всі навколо. Як було б добре, якби цією перлиною заволодів ти, про великий хан!
- Хто ж може дістати мені цей скарб? - запитав хан.
- Це може зробити тільки одна людина — твій нукер Найда, - відповіли йому,
Та хан відразу ж відправив улюбленого нукера за перлиною.
Довго йшов Найда, і багато пройшов він високих гір і глибоких ущелин, дрімучих лісів і зелених лугів. Нарешті він прийшов до берега моря, розсідлав коня, сіл і задумався.
Раптом він побачив невелику рибку, викинуту на берег. Шкода стало йому рибку, і кинув він її у море. Та раптом рибка заговорила людським голосом:
- Що тобі треба, про джигіт? Не чи можу я допомогти твоєму горю?
Найда відповів:
-Я прийшов за перлиною, яка висвітлює всі навколо, але ось не знаю, як дістати її із дна моря.
- Твоєму горю допомогти легко, - сказала рибка й пірнула у безодню. Не пройшло й години, як з моря з'явилося світло, подібний веселки, і рибка виплила, тримаючи у роті перлину»
Подякував Найда рибку, повернувся до хана й вручив йому перлину.
А ханські нукери розлютилися ще більше й задумали послати Найди на вірну смерть.
Та ось одного разу сказали вони ханові:
- Про могутній і слушний! Нам важко говорити тобі про цей, але ми чули, що за тридев'ять земель є чарівна вода, один ковток якої дає людині молодість і силу. Було б дуже добре, якби ця вода виявилася
У тебе.
- Але хто зможе дістати її мені? - запитав хан.
- Тільки Найда, - відповіли нукери.
Та хан послав свого улюбленця за чарівною водою.
Довго їхав Найда. Одного разу у густому лісі він помітив якийсь птаха, який застряг у дуплі. Пошкодував Найда птаха й витягся її. Раптом звідки не візьмися підлетів величезний небачений птах і сказав людським голосом:
- Про джигіт! Як мені віддячити тебе? Адже я ніяк не могла витягтися з дупла свого єдиного пташеняти!
Найда повідав птахові про свої турботи, і та сказала:
- Дуже важка ця справа, тому що у самого джерела, де тече живаючи вода, коштують дві більші скелі. Коли хто-небудь наближається до води, скелі вдаряються одна про іншу, висікаючи полум'я, і усе живе поблизу гине.
Сказала це птах, побрала у дзьоб бурдюк і полетіла.-Незабаром птах повернувся з обпаленими крабоми, але бурдюк був повний чарівної води. Найда подякував птахові, побрав бурдюк і
Відвіз його ханові.
Хан зібрав усіх своїх придворних і врочисто випив ковток води. Та відразу став зовсім молодим і гарним. Потім хан дав ковток дружині, і дружина помолоділа й покращала. Та закохався хан заново у свою дружину, і зраділо його серце.
А підступні нукери розлютилися ще більше й втретє розв'язали погубити Найди.
- Про наш великий, всемогутній хан! - сказали нукери.- Усе у тебе є: і молодість, і краса, і здоров'я, і вороги не тривожать границь твоїх, і скарбниця повна скарбів. Але що усе це у порівнянні з тієї єдиною дочкою сусіднього хана, краса якої засліплює сонце! Та немає красуні на світі, подібної її. Як було б добре, якби вона стала твоєю! Тоді твоє царство стало б ще краше!
- Так, це було б непогано! Але хто ж з вас поїде за цією красунею? - запитав хан.
- Про хан! Хто ж може її привезти, як не Найда, - відповіли нукери.
Та знову послав хан свого вірного Найди.
Довго їхав Найда по горах і долинам, по лугах і лісам. Одного разу у лісі він побачив величезного росту людини, яка сиділа у багаття, складеного з більших чинар.
- Садам алейкум! - викликнув здивований Найда - Невже ти зрубав ці чинари?
Подивився на нього велетень і відповів:
- Ваалейкум ассалам! Так, я.
- Напевно, ти дуже сабоний, - здивувався Найда.
- Що моя сила, - відповів велетень, - ось сила, говорять, є у Найди.
- Найда — це я, - сказав нукер.
- Ну тоді ми брати, і дорога твоя відтепер буде моєю! - викликнув велетень.
Та пішли вони далі вдвох. Ішли вони довго й одного разу зустріли людину, яка стріляла з лука, біг за стрілою й ловив її.
- Ось це швидкість! - здивував Найда.
- Так що моя швидкість, - відповів лучник.- Ось, говорять, є такий джигіт по імені Найда. Його швидкість і не срав нитка з моєї!
- Найда — це я, - сказав ханський посланець.
- Відтепер ти мій брат, і дороги наші загальні! - викликнув бігун, і стало їх троє.
Незабаром вони зустріли ще однієї людини. Той кидав у небо більший ціпок, і вона верталася на землю тільки через кілька годин. Найда, Велетень і Бігун довго спостерігали за цією грою й нарешті підійшли до нього.
- Салам алейкум, молодець, - сказали вони йому.
- Ваалейкум ассалам! Так який же я молодець. Є на світі Найда — ось хто молодець!
- Так адже перед тобою коштує сам Найда, - сказали друзі.
- Відтепер ми всі брати й дороги наші загальні, - відповідь Метальник, і всі четверо пішли далі.
Раптом вони побачили людину, яка лежала, приклавши вухо до землі.
- Салам алейкум, молодець! Що ти робиш? - запитали
Найда і його друзі.
- Ваалейкум ассалам, - відповів молодець.- Так ось чую я, як у підземному царстві б'ються дві мурахи. Та люто ж
Вони б'ються!
- Ось такий супутник нам потрібний, - сказали друзі й забрали його із собою.
Незабаром подорожани зустріли людину, яка випивала
Більшу ріку й викидав її назад.
Попросили і його піти разом. Той погодився. Так їх стало вже шестеро. Нарешті вони підійшли до більших і міцних стін міста, де жила красуня, за якою був посланий Найда. Найда залишив своїх друзів за містом, а сам пішов до ханського палацу. Одним махом він перестрибнув через високу стіну, зайшов у палац і незабаром опинився у тій кімнаті, де сиділа красуня ханська Дочка. З першого ж погляду вони закохалися друг у друга.
- Хто ти такий? Навіщо прийшов сюди? -_ запитала красуня.
- Відвезти тебе із цього полону, - сказав Найда.
- ПРО, як жалко мені тебе! Біжи скоріше! Тебе тут очікує смерть. Бачиш? - викликнула ханська дочка й указала на величезну вежу, складену з людських голів.
- Немає! Я один не піду, підемо вдвох, - прошептав Найда й ніжно побрав ханську дочку за руку.
- Тоді слухай уважно, - сказала красуня.- Тобі запропонують розрубити величезний пень сокирою з повстяною ручкою. Ось тобі ця хусточка, тримай його у кишені. Перед тем як будеш рубати, доторкнися до хусточки й скажи: «Так буде сокира твердіше стали!» Та тоді ти зможеш розрубити пень. Ще; тебе змусять побрати повний глечик води й піднятися по крутих сходах на високу вежу. Та жодна крапля не повинна пролитися. Ти знову доторкнешся до хусточки й скажеш: «Так змерзне вода у глечику». А ще будуть тобі пропонувати...
Але у цей час почувся шум, і Найді стороннє!
Зникнути.
На інший день звістка про те, що до хана прийшли нові сват рознеслася по всьому місту. Зібралися всі жителі на базарну площу, а потім на балкон палацу вийшов хан з наближеними.
- Хто бажає сватати мою дочку? - запитав хан.
- Ми! - відповіли шестеро друзів.
- чи Згодні ви прийняти мої умови?
- Так! - відповіли всі шестеро.
- Тоді розрубите цей пень! - наказав хан і дав їм сокира з повстяною ручкою.
Найда доторкнувся до хусточки й сказав: «Так буде сокира твердіше стали!». Потім перший друг Найди побрала сокира л у друзки розніс величезний пень.
- Ану ж бо залізь на ті сходи й подивися, не чи загрожує мені ворог! - наказав хан.- Адже не видам же я дочка, якщо вороги вторглись у мої володіння. Так дайте йому ще глечик з водою, - додав хан єхидно.- Якщо проллєш краплю — поплатишся головою.
Найда зробив так, як йому сказала ханська дочка. Заліз він на саму верхівку й побачив полмира. Та побачив він свого батька й мати у горі й убогості. Стислося його серце, і велика сльоза скотилася вниз.
- Побрати його під варту! - викликнув хан.- Пролилася крапля води.
- Це не вода, а сльоза, - заперечив Найда.
- Перевірте зараз же, - наказав хан.
Але всі, хто пробував вологу на смак, підтвердили, що це не вода, а сльоза.
- Приведіть сюди бика, - сказав хан, - і заріжте його для весілля моєї дочки.
Та негайно сто людей привели величезного бугая з налитими кров'ю очима.
- Пусти мене, - сказав Метальник, - я впораюся один.- II він змело пішов назустріч бикові, схопив його за роги й підкинув угору. Упав бик на землю й випустив дух.
- Швидко ви виконали три умови, - сказав хан крізь зуби.- Подивимося, як швидко ви можете бігати. Нехай хто-небудь побіжить геть із тою жінкою до джерела за горою й зачерпне води. Якщо ваш бігун відстане, то у усіх вас голови злетять із плечей.
Жінка вийшла й пустилася бігти, але той, хто ловив нальоту стрілу, помчався ще швидше. Він обігнав її ще на півдорозі й лежачи став очікувати її наближення. Але підступна жінка приголубила Бігуна, і він заснув, поклавши голову їй на коліна. Тоді жінка зачерпнула води й побігла назад.
Тим часом народ чекав обох бігунів, а п'ятеро друзів уже почали турбуватися. Адже їхній друг давно повинен був повернутися!
- Ану ж бо, послухай, що трапилося, - сказав Найда. Та той, хто чув, як у підземному царстві б'ються мурахи, приклав вухо до землі.
- Я чую храп у джерела, - сказав він.
- Як же розбудити його? - затурбувалися друзі.
- Не турбуйтеся, - сказав Метальник, - доручите це мені. Та він жбурнув свій дорожній ціпок. Зі свистом долетів ціпок до джерела, упав у ніг сплячого й розбудив його.
- Довго ж я спав! - викликнув Бігун і кинувся бігти.
А жінка здалася через останній поворот. Хан досить посміхнувся, але у цей час хтось промчався з бистротою блискавки й поклав глечик з водою у його ніг. Шестеро друзів полегшено зітхнули, а хан позеленів від злості.
- Ну що ж, ваша побрала, - сказав він.- Кличте гості додому. Та ось шестеро друзів виявилися у залізному палаці, куди їх
Урочисто провели ханські слуги.
«Неспроста це, - подумав Найда.- Отут криється злий
Намір».
- Ану ж бо, брат, виручи ще раз, - послухай, що там хан
Затіває, - звернувся він до Слухача. Та той приклав вухо до підлоги.
- Погані наші справи! - викликнув він.- Хан прагне закрити нас у залізному палаці й наказав обкласти його дровами, щоб засмажити нас живцем!
- Не бійтеся, друзі, - утішив їх той, хто випивав цілу річку.- Нарешті і я зможу чим-небудь допомогти вам. У мене адже у запасі є ще майже полреки. Я швидко згашу найдужче полум'я.
Усі вони заспокоїлися й лягли спати. Та тільки Водохлеб усю
Ніч не спав і гасив пожежу.
Ранком хан послав нукерів принести йому обвуглені кістки; і кинути їх на пагорб із відрубаних голів.
Але нукери повернулися й сказали, що усе живі й здорові. Хан розсердився й сам відправився перевірити, у чому справа. Коли він підійшов, Метальник сказав:
- Ну вистачить із нас! - і кинув хана високо у небо.
Хан, говорять, і зараз падає вниз, а шестеро друзів стали чекати на нього повернення, забрали із собою наречену й рушили у дорогу назад.
Нарешті вони повернулися додому.
А тим часом хан, у якого служив Найда, розібрався у підступі заздрих нукерів і прогнав усіх їх.
Та ось, коли Найда повернувся додому, хан зустрів його як рідного сина, женив на красуні й запропонував разом правити ханством. Потім він щедро обдарив друзів Найди.
- Про хан! - викликнув Найда.- Я згодний прийняти твоє речення, але насамперед мені хотілося б побачити моїх ушанованих батьків і познайомити їх з тобою.
Хан погодився, а Найда поїхав у рідне місто й постукав у двері тому будинку, який зовсім постарів. Йому відкрили двері й запитали:
- Хто ти?
- Я подорожанин, добрі люди. Не найдеться чи у вас місця для нічлігу?
- Місце-те у нас найдеться, так ось постіль чи навряд. Коли Найда ввійшов у будинок, матір закричала: «Син
Мій!» — і кинулася йому на шию. Та пролилося тоді багато радісних сліз. Радість стала ще більшої, коли Найда дав своїм батькам живої води й вони помолоділи. Тоді він запросив їх у гості до названого батька, і стали вони жити всі разом. Часто у гості до них заходили всі п'ятеро друзів і довгими зимовими вечорами розповідали всякі небилиці.
Незабаром у Найди народився син. Одного разу ввечері вони зібралися всією сім'єю. У середині сидів Найда із дружиною, ліворуч — діти, праворуч — рідний батько й мати, а далі — названий батько з матір'ю.
- Батько, - тихо сказав Найда.- Ось тепер здійснився мій сон. Пам'ятаєш, коли ти мене розбудив, я бачив, що поруч із мною зійшло сонце й місяць, а навколо було багато зірок.
Так розповідали про Найду знаючі люди у багатьох аулах Аварії.