Жив-Був старий уздень. У нього було три сини. Умираючи, він залишив кожному по саху срібла.
Не знали брати, що їм робити зі спадщиною. А у цей час поголоска донесла до них, що красуня дочка хана показує своя особа тому, хто заплатить сах срібла, і багато молодих людей уже бачили красуню.
Брати розв'язали піти прикладу інших. Першим пішов старший брат. Не доходячи до ханського палацу, він зустрів
Старого.
- Садам алейкум, молодець! Куди шлях тримаєш?
- Ваалейкум ассалам. Іду глянути на красу ханської дочки.
- Скажи-но мені, молодець, що ти віддаси перевагу — побачити красуню або послухатися ради старого?
- Навіщо мені ради дурних старих? Краще вже гляну на красуню, - відповів старший брат.
Старий побажав йому удачі, і вони розійшлися.
Заплатив старший брат сах срібла, і йому показали під видом ханської дочки криву служницю. Повернувся він додому й почав хвастати, що бачив дочку хана, і розписувати її красу. Потім у шлях відправився середній брат. Він теж зустрів старого, який запитав і його:
- Про молодець! Що краще — побачити красуню або послухатися ради старого?
- Навіщо мені рада дурних старих? Зрозуміло, я віддам перевагу глянути на красуню! - відповів середній брат.
Старий йому теж побажав удачі, і вони розійшлися.
Заплатив середній брат сах срібла й теж був обманутий-показали йому замість ханської дочки криву служницю.
Нарешті, у шлях відправився молодший брат. Та він зустрів того ж самого старого,
- Садам алейкум, добрий молодець!
- Ваалейкум ассалам, ушанований старий!
Поговорили вони, і довідався старий, що юнак теж іде подивитися на красу ханської дочки. Почувши це, старий запитав:
- Що краще — побачити ханську дочку або послухати ради старого?
Молодший брат віддав перевагу раді старого.
- Вислухай мене, - сказав старий, - і ти не тільки побачиш красуню, але й опануєш нею. Іди до палацу хана, стань під вікна опочивальні ханської дочки й голосно стукай шматком заліза по молоткові. Коли ж тебе, запитають: «Хто ти?» — відповідай, що срібних справ майстер. Тоді тебе пустять у палац. Решта залежить від тебе.
Старий побажав юнакові успіху й пішов.
А молодший брат зробив усі так, як радив старий: побрав великий молоток і почав бити по ньому шматком заліза.
- Що за шум! - розсердилася дочка хана.
Служниця відкрила вікно й побачила парубка, який бив залізом по молоткові.
- Так отут якийсь дурень б'є залізом по молоткові, - сказала вона своїй володарці.
Зацікавилася ханська дочка й веліла запитати, хто він такий.
- Я срібних справ майстер, - почулася відповідь, - роблю різні прикраси й продаю. А стукаю для того, щоб скликати покупців.
« У нього повинні бути коштовності, - подумала дочка хана.- Не погано було б заволодіти ними. До того ж він дурний. Адже ніхто не б'є залізом по молоткові!»
За її наказом юнака пустили у палац.
- Нагодуєте його, - повеліла ханська дочка.
Принесли їжу. Гість почав шматочком хліба тикати у своє чоло й вуха.
- Хто так їсть? - здивовано запитала дочку хана.
- Я сам не вмію їсти, - жалібно відповів гість, - будинку мене увесь час кормила мати.
Та ханська дочка почала годувати молодшого сина, а сама раділа: мов, безпомічних легше обдурити.
Коли прийшов час лягати спати, гостеві послали у окремій кімнаті. А ханська дочка підкралася й побачила у щілинку, що гість лежить на голій підлозі, а колом валяються ковдра, матрац і подушка.
- Хто так спить, дурень! - гнівно крикнула вона.- Зараз же лягай як випливає!
- Про світло очей моїх, - відповів юнак.- Адже я сам не вмію спати й тому щоночі поруч із мною спить моя мати.
- Що ж мені з тобою робити? - розгубилася красуня. Довелося їй лягти поруч із гостем.
Провели вони ніч разом, а ранком молодший син потихеньку покинув палац.
Ось і розсудите, що краще — побачити красуню або послухати ради старого?