Якось трапилося, що Щедрий і Жадібний жили разом. Розв'язали вони відправитися пошукати щастя. Звалили хурджини на плечі й рушили у шлях. Ішли вони весело, розповідали небилиці так казки, і дорога видалася їм коротше.
На привалі Щедрий витягся з хурджина їду; а Жадібний сказав, що він залишить свою про запас. Щедрий, звичайно, почастував друга, і так повелося щораз. Коли ж у Щедрого скінчилася їжа, Жадібний кинув його напризволяще й, не сказавши ні слова, покрокував далі. Щедрий у зневірі згорнув на стежку.
Незабаром стемніло, і прийшов час подбати про нічліг. Побачив Щедрий занедбаний млин, ліг у корито для зерна й заснув.
Його розбудив дивний шум. Прокинувшись, він побачив, що поруч горить багаття, а довкола нього сидять лиса, вовк і ведмідь. Щедрий сабоно злякався й лежав не шелохнувшись.
- Розкажи що-небудь, - попросили лисові вовк і ведмідь.
- Я розповім про пошук для нас, але корисному для людини, - сказала лисиця.- Близько мірошницької канави є два більші камені, під ними нора, а у норі живе миша. Зі сходом сонця вона виносить із нори розжарюй золота, а ввечері несе
Назад.
- А тепер твоя черга, - звернулася лисиця до вовка.
- На тій високій горі пасуться вівці, - розповів вовк.- | Одна з них, сама паршива, дає стільки вовни, скільки не дає й уся отара. Ось би що знати людині!
- А я знаю, що під горіховим деревом у міських воріт заритий скарб, - сказав ведмідь.
На світанку звірі пішли, а Щедрий забрал собі всі скарби, про яких говорили звірі, і купив у пастухів саму паршиву вівцю.
Повернувся Щедрий додому й зажив у достатку.
А потім вернувся й Жадібний. Він був сабоно змучений і одягнений у лахміття. Удома йому розповіли про удачу його попутника.
На другий день Жадібний пішов до Щедрого й початків нарікати на свою долю:
- Багато країн я об'їхав, і скрізь на мою частку випадали горі й страждання. А як до тебе прийшла удача, мій брат?
Щедрий розповів про усе й поділився з ним своїми скарбами.
Але Жадібному здалося, що його обділили, і він розв'язав сам піти на те ж місце й підслухати розмова звірів. Раптом вони розповідять про нові скарби!
Знайшовши млин, він заліз у корито для зерна й
Чекати.
Опівночі прийшли звірі, розвели вогонь і стали грітися. Вид у них був дуже незадоволений.
- Що невесела, лисиця? - запитали вовк і ведмідь.
- Як же мені бути веселої, коли хтось довідався мою таємницю й стягнув золото, - відповіла лисиця.
- Та й наші скарби хтось прибрав до рук, - поскаржилися вовк із ведмедем.- Не інакше як нас підслухали! Давайте перевіримо, чи немає тут кого-небудь.
Звірі почали обшукувати млин. У кориті для зерна вони знайшли Жадібного й розірвали його на частині.