Одного разу молла Насреддин заїхав до кунака. Над саклею нака вився струмок диму, пахнуло пловом і смаженим м'ясом, і голодний Насреддин подумав: «Слава аллахові, я, здається,
Прийшов вчасно».
- Салам алейкум, кунак! - привітався Насреддин.
- Ваалейкум ассалам, - освітив кунак і моторно сховав казан зі смаженим гусаком і пловом під тахту.
Зіркий Насреддин помітив це, але виду не подав і спокійно початків відповідати на запитання кунака.
Усе повечеряли вбогими залишками хинкала й сиром, а потім хазяї уклали гостя й лягла спати самі. Скривджений Насреддин усю ніч не спав, а над ранок устав і рачки підповз до тахти. Обережно він переклав уміст у свій хурджин, повернувся на свою постіль і захріп.
Ранком жадібний хазяїн поставив перед кунаком той же хинкал і сир і завів, що личить розмова про погоду.
- Ти знаєш, друг мій Насреддин, - сказав він, - я вже старий. Коли зачарували Шаміля, мені було п'ятнадцять років. А ось скільки здійснилося тобі, я забув.
- Хіба ти не знаєш, що, коли цар Гусак з міцності Казан зі своїм білим військом у місто Хурджин переходив, я ще тільки плазував рачки, - відповів Насреддин. Незабаром він попрощався й покинув негостинного кунака.