У одного мисливця був ослик. Ослик цей був великий ледар і часто тікав від хазяїна у поле, а то й у ліс. Та ось одного разу у лісі напав на ослика вовк. Зовсім заганяв вовк бідного ослика. Зачув той, що кінець йому приходить, і вибіг на опушку. А на узліссі мисливець саме викопав глибоку яму - пастку для диких звірів.
Ослик з переляку перемахнув через яму, а вовк на ходу перекувирнулся й звалився прямо у пастку.
Ну, ослика, звичайно, і сліду нема, а вовк виє, ричить, вовна на собі від злості рве. У той час скакав повз маленьке зайча. Учуяв його вовк і заскиглив;
- Милий мій братик, який ти пухнатий, який ти гарний! Вушка у тебе довгі, хвостик куций - собаці немає за що вхопитися. Передні ніжки у тебе короткі - ти майстер скакати у гору. Задні ніжки у тебе довгі - з гори ти сам собою котишся... Душу у тебе добра, витягнися мене з ями, нічого на світі для тебе не пошкодую!
- Немає!-сказало зайча - Ні, немає! Слово твоє - діряве сито! Ніколи я тобі не повірю. Дуже добре, що ти потрапив у яму. Сиди де сидиш!
Та поскакало зайча своєю дорогою.
Ось метається вовк, ричить і виє, вовна на собі жмутами рве. А у той час бігла повз яму лиса.
- Агов, світло очей моїх, сестра моя, - завив вовк, - розумній тебе немає серед лісових звірів. У тебе у хвості сто хитростей... Витягнися мене звідси. Що прагнеш за це для тебе зроблю!
- Хм! А що ж ти для мене зробиш?- полюбопитствовала лисиця.
- Курей, гусаків, індиків - чого побажаєш, притягну з аулу. Лежи собі на боці, немов княгиня, так пригощайся!
- Та давно ти таким добрим став? Ні, не хочеться мені ні курятини, ні індичини... Сиди, братик, де сидиш!-сказала лисиця, вабонула хвостом і побігла далі.
Ось б'ється вовк у ямі, від виття схрип, з кута у кут стрибає. А у той час вернувся на галявину ослик. Той самий ослик, що дивом урятувався від вовка. Він заблудився у лісі й шукав дорогу додому. Ішов і ляскав вухами.
- Брат мій улюблений, - завив вовк.- Який ти красень! Вуха у тебе, як у зайця, копита, як у коня, хвіст, як у бика! Вага, що п'яти бикам не підняти - ти один піднімаєш... А яка у тебе голова! Немає серед звірів нікого розумніше тебе! Про світло очей моїх, витягнися мене із цієї проклятої ями, і я зроблю всі, чого б ти не захотів.
- А що ти для мене зробиш?-поцікавився ослик.
- Усі пасовища у горах - мої, - відповів вовк.- Я подарую тобі найкращий луг! Там немає ні ґедзів, ні ґедзів, а є зелена травичка й чиста вода. Ти будеш там вільний, твій хазяїн не знає шляхи на цей луг. Хіба тобі не набридло тягати ваги?
У дурного ослика від солодких мовлень розум за розум зайшов. Забув він, що вовк і осів - вічні вороги. Став на коліна у краю пастки й звісив голову вниз. Вовк підстрибнув і вцепився зубами у довге вухо ослика.
Світла не взвидел ослик від болю. Піднатужився й витягся скоріше вовка з ями.
- Відпусти моє вухо!-закричав він.
Але не отут-те було. Вовк накинувся на свого рятівника й з'їв його.
Наївся до відвалу. Ліг на сонечку й захріп на весь ліс.
А у цей час мисливець розв'язав перевірити: не попався чи у його пастку який-небудь звір? Побачив сплячого вовка, застрелив його й здер з нього шкіру.