Одного разу вночі лисиця відправилася у аул курей красти. Схопила вона жирну курочку й побігла у ліс. Собаки аулу зачули лисові й погналися за нею. Наздогнати лисицю вони не наздогнали, але налякати налякали... Не перекладаючи духу, з куркою у зубах, насилу добралася лисиця до найближчої лісової опушки.
А отут уже й світати початок, і зустрівся їй вовк. Він теж був на нічному полюванні, але нічого не піймав і йшов злий, голодний. Остовпіла лиса від цієї зустрічі, ледве курку не упустила.
- Ну, чого тремтиш? - забурчав вовк.- Не бійся! Звідки у тебе курка?
- Ах, вовк, - солодко сказала лиса й вабонула хвостом, - Це моя частка з тих курей, що нам,
Лісовим звірам, у аулі виділили. Мені цілих три дісталося, але всіх відразу я віднести не могла. Одну побрала зараз, а дві. інші як-небудь потім заберу. А тобі, вовк, там, говорять, цілих п'ять курей належить. Хазяї чекають не дочекаються, коли ти за своєю часткою прийдеш.
- Ну?!-зрадів вовк.- Якщо так, відкладати нема чого. Побіжу туди зараз же!-Та побіг у аул, а лисиця зі своєю куркою - до себе додому, у нору.
Тільки добіг вовк до аулу, як накинулися на нього собаки.
- Ви на мене не гавкайте! Ви мене не кусайте!- умовляв їхній вовк.- Я адже
Не красти прийшов. Я прийшов за своєю часткою. Віддайте мені моїх п'ять курочок, і я піду!
- Ось твоя частка!-відповіли собаки.- Одержуй!-і вцепились йому у боки.
"Еге!-зміркував вовк.- Отут як би самому цілим піти! Ну їх, цих курей! Прийду за своєю часткою як-небудь іншим разом!"
Кинувся він навтьоки, а собаки слідом. Полшкури на ньому обдерли, ледве вовк від них у лісі укрився.
Сидить він, худий, сердитий, рани свої зализує. А повз біжить весела, сита лисиця. Так прямо на вовка с. розбігу й наткнулася.
Злякалася лисиця, що зле їй буде, а вовк говорить:
- Не бійся, мила, підійди ближче!
- Чого мені, - вабонула лиса хвостом, - чого мені боятися? Ми ж з тобою стародавні приятелі! А скажи: чому це була у тебе шуба сіркою, а зараз почервоніла?
- Тому, що тебе послухався, - похмуро відповів вовк.- Пішов сдуру у аул, а там мене ледве собаки не розірвали.
- Це була більша помилка, братик!- закричала лиса.- Хіба можна заходити у аул серед біла дня?! Заліковуй-но скоріше свої рани. Увечері я сама тебе поведу.
- Увечері?-здивувався вовк.- Так я й за місяць не поправлюся!
- Якщо послухаєшся мене, поправишся ще до заходу сонця, - пообіцяла лисиця.-Тільки май на увазі, прийде тобі потерпіти.
Та знову повірив дурний вовк хитрій лисиці.
- Мені аби тільки поправитися! Лікуй мене. Я терплячий, любуюболь витерплю, - похвастався він.
- Добре!-сказала лисиця.- Тоді почнемо з того, що ти підеш і поваляєшся у кропиві. Кропива буде тебе палити, ноти не обертай уваги. Після цього ти підеш і покатаєшся у колючках. Колючки будуть упиватися у
Твої рани, але ти потерпи. А потім тобі треба викупатися у солоному озері, - отут вуж тримайся, буде боляче, говорю заздалегідь. Зате потерпиш - будеш здоровий! Ну, а після всього полезай у своє лігвище й висунь хвіст назовні. Але; чур, сиди сумирно, не вилазь!.. Ледве стемніє, я тебе покличу - підемо у аул, одержиш свою частку!
Усе виконав вовк, як веліла лисиця.
Насамперед, повалявся він у кропиві. Які він отут борошна випробував, краще не запитувати! Із кропиви вискочив - у колючки забрався. Як він отут страждав, якщо навіть і розповідять вам, однаково не повірите!.. З колючок ледве виповз - до солоного озера поплівся. Та коли у озеро занурився, отут уже не стерпів, завив у повний голос.
А підступна лисиця на усе це з боку дивилася так над вовчою дурістю посмеива-лась, Після того як випробував бідолаха таке
Тяжке лікування, потягся ледве живий у своє лігвище. Заліз глибже, як лисиця сказала, хвіст назовні висунув.
Кинулася тоді лисиця у поле шукати мисливця із собаками. Знайшла, мигнула хвостом перед самим носом у собак і повела їх до вовчого лігвища. Побачили, собаки вовчий хвіст і давай вовка з нори тягти.
А незабаром і сам мисливець приспів. Відігнав він собак і вбив вовка.