Один йоркширський малий прийшов уперше у Уолпол. Та свій собаку із собою привів. Ніколи раніше він не бував у такому великому місті. Він зупинявся у кожної вітрини й видивлявся по сторонах, тому як усі йому було у новинку. Та без кінця ставив запитання перехожим:
- Що це?
- Ой, що це?
На великому рибному ринку він про кожну незнайому рибину запитував хазяїна:
- Що це?
Так він дійшов до барила з живими омарами.
- Ой, що це? - тикнувши пальцем у барило, запитав цікавий йоркширец.
- Омари, - відповіли йому. - Прагнеш одного? Тримай!
- Не, не! Я йоркширец. Не прагну.
- Тоді нехай твій собака суне свій хвіст у барило.
- А-А, це добре.
Та молодий йоркширец підняв свого пса над барилом так, щоб хвіст його виявився серед кусючих омарів. Один омар - хвать псину за хвіст! Пес вирвався з. рук хазяїна й з виттям кинувся бігти.
Торговці рибою за боки трималися від сміху. А йоркширец тільки рота роззявив і вилупив ока від подиву.
Коли пес із омаром на хвості зник за рогом, хазяїн омарів як закричить:
- Тримай його! Твій пес потяг мого омара! Поклич його назад!
- Не! - сказав йоркширец. - Він теж йоркширец. Клич назад свого омара!