Сама дивна із усіх змій, яких знало людство, була гримуча змія, яка приползла одного разу пізно ввечері на залізничну станцію у низов'ях Міссісіпі. Що служить цієї станції - назвемо його ну хоча б Джонас Джаг, тому що це ім'я не гірше будь-якого іншого, - залишив двері на ніч відкритої, щоб тягло прохолодним вітерцем з ріки.
Як сам він розповідає, робота у той вечір просто замучила його, здрімнути вдавалося рідко, який-небудь один раз через кожні п'ять-шість хвилин, не частіше. Та раптом він почув дивні звуки, зовсім не схожі на скрекіт коників, лемент сови або квакання жаб. Джонас оглянувся навколо, нагору, униз подивився й у ніжки свого стільця побачив гримучу змію, що звився кільцем. На хвості у неї було стільки брязкалець, що порожнього місця не залишалося. Змія у усі сторони поводила головою, розглядаючи Джонаса, його гасову лампу й навіть павутину на стелі.
Джонас не змів пошевельнуться: він дуже боявся, а раптом вспугнет змієві й вона по несподіваності вкусить себе за хвіст і, чого доброго, отруїться на смерть - вуж дуже отрути у ній було багато. Він так і завмер на місці, притаив подих, ворожачи, що робити далі.
Змія розвилася, так сказати, витягнулася на весь зріст і поповзла шарити по кімнаті, немов шукала щось. Тільки отут Джонас помітив, який же худенької вона була - одна шкіра.
Не знаючи, як краще зробити, Джонас розв'язав про всякий випадок подружитися із гремучкой. Він потихеньку встав, вийняв зі своєї обідньої сумки глечик з молоком, налив небагато у бляшаний кухоль, поставив її на підлогу й праг вуж було запросити змієві покуштувати частування, але ось лихо, він не знав, як до неї звернутися. Не міг же він їй сказати: "Послухай, змія!" Вийшло б неввічливо.
Він ще раз уважно подивився на змію, і йому здалося, що вона змахує на довготелесого, худого носія, якого кликали Леандр.
Не встигнув Джонас покликати: "Леандр!" - як змія описала коло й сковзнула прямо до кухля з молоком. Заглянула у неї, застигла на місці, немов обмірковуючи, як зробити, і початку швидко хлебтати. Осушивши кухоль, змія підняла очі на Джонаса.
У погляді її Джонас прочитав тугу й зрозумів, що вона дуже самотня. Джонас і сам почував себе самотньо, особливо у нічні чергування на станції, коли не з ким було поговорити. Що ж, змія усе краще, чим ніхто. Особливо така ось, повна дружніх почуттів.
Джонас поговорив небагато з Леандром і повернувся на своє робоче місце, до телеграфного апарата. Він саме займався абеткою Морзе. Тільки він встигнув отстукать крапка-тире, що означало букву "а", а потім крапка-крапка-крапка, що означало букву "б", як Леандр уже вповз на стіл.
Ось отут для Джонаса й насправді настав момент дивуватися. - Я власним очам не повірив, - визнавався Джонас, коли згодом розповідав цю історію. - Тільки я скінчив вистукувати мідним ключем букву "б", як Леандр підняв хвіст і спочатку повів їм зі сторони убік, а після помахав ім. Зробив один довгий розмах і три короткі кивки, ви представляєте? Сумніватися не доводилося, він користувався хвостом, як телеграфним ключем, щоб вибити букву "б": тире-точка-точка-крапка. Виходить, з абеткою Морзе Леандр був знаком!
Він знав усю абетку назубок, неприємності були тільки з буквою "х", яка складалася із чотирьох крапок. Від того, що замість помахивания зі сторони убік він змушений був кивати хвостом, Леандр приходив у жахливе порушення. До того ж він погано вмів уважати й, траплялося, бив хвостом до десяти раз, перш ніж заспокоїться. Однак і з буквою "х" він упорався, і вони із Джонасом тепер подовгу розмовляли.
Леандр повідав Джонасу, що родом він з багатодітної сім'ї, яка нараховувала двадцять змієнят, тільки всі його сестрички й братишки втопили під час повіддя. Він так був прив'язаний до них, що коли розповідав про це, у нього тремтів хвіст від хвилювання.
Леандр не тільки склав Джонасу гарну компанію, але виявився корисний і у інших відносинах. Він спритно обвивав хвостом полову щітку, вигинав спину й, поводячи носом по підлозі, дул як теперішній ураган, розвіваючи пил по кутах. А то ось ще чому навчився - угадувати наближення поїзда. Він витягав через віконце голову, висувала довга, вузька мова й уловлювала вібрацію від зіткнення коліс зі сталевими рейками, коли поїзд був ще на відстані тридцяти однієї милі від станції. Тоді, якщо Джонасу траплялося соснуть, а це й самій справі траплялося через кожні п'ять-шість хвилин, як ви вже знаєте, Леандр тихенько торкав Джонаса за плече й будив його.
Вони стали такими друзями, що Джонас тепер навіть уявити собі не міг, як він раніше обходився без Ле-Андра. Та Леандр відповідав йому взаємністю, про що не утомлювався повторювати щовечора за допомогою абетки Морзе.
А потім Джонас одержав наказ про переклад на іншу станцію. Треба було повідомити цю смутну новину своєму другові Леандру.
- Серце стислося у мене від суму, - визнавався Джонас пізніше.
Він ледве не плакав, коли вистукував по телеграфу цю звістку Леандру, що розташувався проти нього на столі й мовчачи его визнанню, що слухало.
"Я був щасливий познайомитися з тобою, - вистукував Джонас. - А тепер мене перекладають на іншу станцію. Єдине, що утішило б мене, якби ти погодився перейти разом із мною".
Леандр сидів як у воду опущений. Хвилину-Іншу він мовчав у замисленості. Потім покачав у відповідь хвостом. Не може він покинути це місце, як би йому цього не хотілося, говорив він. Ось уже не одну сотню років його сім'я живе на берегах Биг-Блек-Ривер. А оскільки він останній з їхнього роду, його борг залишитися на цім місці, до якого вони усе так звикли. Не приховуючи своєї прикрості, він подякував Джонаса за те, що той навчив його абетці Морзе, і повільно направився до виходу. Перед тем як вислизнути у темряву, він обернувся ще раз, у очах його був сум. Він підняв хвіст і простукав "73", що мовою телеграфу означає "Вибачай".
Більше Джонас і Леандр не зустрічалися. Відомо, однак, що Леандр прожив довге й щасливе життя й навчив абетці Морзе всіх інших гремучек, що водилися на берегах Биг-Блек-Ривер. Правда, інші люди говорять, що усе це брехня, що Джонас Джаг усе це сам видумав, а його ще вважали чесною людиною.